Петру Антоновичу Добрянському, мешканцю Соколівки, що на Ярмолинеччині, вручати приз, який він  виграв у лотереї серед найдавніших передплатників «Подільських вістей»,  вдвічі приємно. Адже цей відомий, не лише на Поділлі, краєзнавець, історик, освітянин з багаторічним досвідом, відмінник освіти України, член Національної спілки журналістів, голова місцевої і член президії районної ветеранської організації, Почесний громадянин Ярмолинецького району, людина, яка за свій кошт видала більше півсотні книг, в основному на краєзнавчу тематику,  не лише читає-передплачує часопис скільки себе пам’ятає (а цьогоріч, дасть Бог зустріне чоловік 83-ій день народження), а й постійно дописує нам. Усі історичні дати, всі важливі для краю події  тримає у пам’яті, про життєвий шлях і подвиг усіх славних земляків, зібравши зі всіх джерел по дещиці, розповісти  хоче, бо, переконаний, не маємо права забути.  Тож знову і знову звично лунає у слухавці його проникливий голос: «Я матеріал скинув. Він важливий. Надрукуйте, будь ласка». Ми із задоволенням це робимо і щиро сподіваємося, що так триватиме ще дуже-дуже багато років.

Цілющі джерела, святі криниці — чи не в кожному районі нашої області є ці природні скарби, овіяні легендами, наділені надзвичайною силою. Недаремно в народі кажуть: «Будь багатий, як земля, а здоровий, як вода!» Властивості, які таїть у собі вода, дуже великі. І в цьому переконувалося не одне покоління людей, прокладаючи доріжку до природних джерел.

А він, як розповідає Аліна Петрівна Шевчук, досить непростий. Довелося пережити, стиснувши волю в кулак, і смерть матері, а згодом і чоловіка поховати. Ця тендітна жінка мешкає у батьківському домі сама, тримає курей та невеличкий город. Словом, потроху дає всьому лад. Двічі на тиждень до неї навідується соціальний працівник, то хоч якась підтримка для одинокої жінки.

Віктор Антонович і Тамара Федорівна Казви із Нового Поріччя, що на Городоччині, відсвяткували Золоте весілля. Коли збігли ті роки, не зогледілися. Здається, лише вчора побралися. Сьорбнувши горя змалку (адже обом довелося зростати без батьків), стали одне для одного підтримкою й опорою, найнадійнішим тилом. Рідня й друзі переконані, що пісня «А ми удвох» — саме про них. Бо ж з їхнього вміння берегти, цінувати, шанувати, а найголовніше — кохати одне одного хочеться брати приклад. Отой непідробний вогник неймовірного кохання, що донині яскраво горить в очах обох, важко не помітити: вони, направду, як молодята, — щасливі. А з роками щастя додалося, примножилося — є ким пишатися, кого любити, кого чекати.

Колега Алли Мазур, телеведуча Лідія Таран, днями отримала зворушливе прохання. У своєму листі 15-річна глядачка з Хмельниччини Даша Янчук зізналася, що разом з усією родиною постійно спостерігають за новинами і щиро скучають за ведучою ТСН.Тиждень Аллою Мазур. У відеозверненні Даша розповіла, що сподівається – лялька-оберіг додасть Аллі Григорівні радості та сили.