Завжди привітно, з усмішкою на вустах, зустрічає своїх односельців Людмила Бегдай, яка працює начальником Івашківського поштового відділення зв’язку.

З Петром Тарнавським заочно знайомий майже кожен житель нашої області. Як і з діяльністю підприємства ТОВ «Хмельницьктранс», яке він очолює. Воно організовує роботу, утримує і доглядає 22 автовокзали і автостанції області. Це понад 90 відсотків із усіх наявних.
За рік підприємство обслуговує 2,5 мільйона пасажирів, що удвічі більше, ніж усе населення області. Такий потік навіть важко уявити, а ще ж потрібно створити людям комфортні умови, подбати про безпеку та контроль за графіком руху. Всім цим і опікується Петро Іванович.
Якщо перевести його обов’язки і посаду на військову термінологію, то вони дорівнюватимуть повноваженням генерала армії.

Як ніколи, міцно-міцно, Євген обійняв свою матір і пішов не оглядаючись. Його постать віддалялася, а Олена Андріюк стояла біля хвіртки й дивилася синові вслід. «Ти більше його не побачиш!» — раптом почула голос за спиною. Роззирнулася навколо — нікого. Гнала від себе тривожні думки, бо ж, напевне, втомилася, ночі недоспані, збирала сина в дорогу, то й казна-що вчувається. Адже ж не раз проводжала сина й зустрічала відтоді, як він вирішив стати військовим. Коли йому вісімнадцять виповнилося, то підписав контракт.

Вона ніколи не думала, що працюватиме на пошті. І пошта колись для неї, юної, уособлювалася лишень у постаті листоноші, яка регулярно приносила до їхньої домівки газети та журнали. І заходила практично у кожен двір, бо тоді періодику передплачували майже всі.

Олена Пендак з нетерпінням чекала завершення реконструкції тваринницьких комплексів в Остапківцях, аби прийти сюди на роботу дояркою.