Минуло десять років від дня загибелі Захисника з Дунаєвеччини — Овчарука Володимира Борисовича. 34-річного відважного лейтенанта, командира взводу 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України земляки вшановували в день, коли він поповнив лави Небесного війська, — 22 травня. Герой загинув 2014 року в бою поблизу селища міського типу Ольгинка Волноваського району Донецької області під час збройного нападу ворога на блокпост.

Після відходу людини у Вічність, про неї згадують по-різному: одних забувають вже наступного дня, про інших знаходять безліч гарних і приємних спогадів, адже залишають по собі яскравий слід, гарний приклад для наслідування. Саме до таких належить колишня вчителька Красилівської ЗОШ № 1, людина великої душі та щирого серця — Світлана Олександрівна Уманець.

У селі Борсуки, що на Кам’янеччині, під одним дахом розмістилися підрозділ місцевої пожежної команди та вогнеборці добровільної пожежної охорони.

У Нетішинській громаді попрощалися з молодим Захисником України Богданом Паращуком.

— За моє 95-літнє життя я не мав ворогів. Ніколи нікого не засуджував — бо хто я такий, щоб судити? Не обмовляв, не ображав, бо не хотів, аби хтось до мене ставився інакше. Не обманював, не хитрив, а ось трудився на совість. Може, тому Господь і дарував мені довгії літа. Дай Боже, у липні відсвяткую свій 96 рік, — каже Володимир Леонтійович Заболотний із села Соломна на Волочищині.
Його жвава розповідь про минуле, увага до деталей, цупка пам’ять і душевна відвертість відтворюють історію цієї родини, занурюють у час, який став важким випробуванням, але не позбавив однієї з найвищих чеснот — людяності.