або Як орден Слави знайшов свого героя

У травневі дні, перед святкуванням чергової річниці  Великої Перемоги над фашизмом, особливо багато спогадів. Згадують пекельне воєнне лихоліття, на жаль,  вже поодинокі  учасники бойових дій, а також їхні діти, котрі свято бережуть пам’ять про своїх відважних батьків та їхні  розповіді про події, що стали історією нашого народу.

Найстрашнішим і найскладнішим випробуванням покоління, до якого належить і Олександр Семенович Момот, була Друга світова війна – лихоліття, що гострим лезом пройшлося по долі мільйонів українців, відбираючи рідних, позбавляючи життя, сіючи горе. Сповна сьорбнула його й сім’я Момотів, у якій зростало п’ятеро дітей. Старшого з них, Федора, в 1939-ому, призвали на строкову службу, і потрапив він у морський флот у далекому від Поділля Севастополі. День проводів у дорогу був останнім, коли змогли обійняти рідні свого сина і брата. Там, у чужому краю, застала його війна, і з чергового бойового завдання Федір уже не повернувся…

Немає у всьому білому світі кращого слова як «мама». Жодне інше не містить у собі стільки любові, турботи, ніжності. Жодне інше не викликає в душі стільки найчуттєвіших емоцій. І чим вагоміше значення мами в твоєму житті, тим надійніший твій оберіг від зла, негараздів, гірких розчарувань.

Коли слухаємо розповідь Марії Антонівни Долішної про її життя, то не віриться, що стільки різних випробувань може випасти на долю однієї людини, адже найскладніші періоди історії не лише поставали перед її очима, їх сповна довелося відчути і пережити.

Зельман Абрамович Єлевич народився в 1923 році у Проскурові, в 1940-му вступив у Київське вище військове училище зв’язку, яке на початку війни евакуювали в Красноярськ.