Попри зовсім молодий вік Світлана САВІЦЬКА зі станції Ярмолинці «Подільські вісті» передплачує доволі давно. Припали до душі «Любисток», «Весела ха-хата», багато нового про рідне Поділля і Ярмолинеччину зокрема дізнається з «Орбіти краєзнавця», не раз впізнає знайомих з листів у «Зворотному зв’язку», імпонує жінці, що справедливо порушують журналісти часопису болючі, критичні, злободенні теми нелегкого сьогодення, не прикривають оголену правду життя, а «Цілитель» і Добра страва» стали добрими порадниками, бо ж не перестають дивувати хорошими доступними рецептами. Крім того, ця привітна, завжди усміхнена красуня ще й сприяє передплаті часопису. Бо це входить в її обов’язки: працює інструктором з передплати у Ярмолинецькому поштовому відділенні зв’язку, відповідає за передплату періодики у Городоцькому та Віньковецькому районі.

Олександр Дарморос, молодший лейтенант 8-го полку спеціального призначення, 25 березня 2016 року отримав важкі поранення внаслідок вибуху протипіхотної міни під час виконання завдання в Луганській області. Він втратив зір, а ліву ногу довелося ампутувати до коліна. Здавалося б, що людина, яка опинилася в повній темряві, втративши ногу може лише чекати на сторонню допомогу та соціальний захист, може стати безпорадною та перебувати у відчаї. Але це все не про Олександра!

Травень у нас завжди асоціюється із Перемогою. Це була велика і страшна битва з ворогом людства — нацизмом. І саме навесні, коли все довкіл зацвітає, у далекому 45-ому вона вистраждано і довгождано завершилася, щоб подарувати нам на віки таке прекрасне свято: радісне і сумне водночас. Бо ціна його надто дорога — кожний сьомий загиблий українець, зранені серця і душі, втрачене здоров’я… А скільки сиріт, вдів, калік!..

Тепер вона особливо часто згадує Саїда – кохання всього свого життя. Бо того короткого щастя, якого зазнала з ним, вистачало на весь довгий життєвий шлях. «Може, прийшла мені пора йти до Саїда, – каже Юзефа Миколаївна своїй єдиній доньці Галині. – Інакше чого так часто сниться? Та я й не проти піти до нього, мого дорогого Саїда», – додає тихим голосом 94-річна жінка.

Та проклята війна зосталася у пам’яті і серці назавжди, пекельними жахіттями врослася у кожнісіньку клітиночку тіла, врізалася у душу. «Через наше село Пісочна Городоцького району йшов німець на Папірну, на Чорниводи, — розповідає нині 92-річний ветеран війни і праці, нагороджений медаллю  «За мужність», численними державними відзнаками та ювілейними медалями, житель Городка Микола Олексійович Каганець, — ще й нині, здається, бачу: танк горить. Підбили. Водій загинув одразу, троє танкістів вибиралися через низ. Ми з хлопчаками лазили у той танк — смерділо паленим м’ясом, були ще не забрані останки. Це — жах! У тому страшному бою загинуло 27 наших воїнів. Прощалися з ними, замість рідних, усеньким селом. Хоронили. Біля клубу на їхню честь встановили обеліск з прізвищами».