Листоноша потрібна багатьом людям, особливо пенсіонерам та стареньким, які не мають інколи змоги вийти на вулицю, аби заплатити комунальні платежі чи купити необхідні ліки.

Коли розпочалася Друга світова війна, Федір Мельник лише закінчив семирічку. Пам’ятає, як усією Мирівкою відправляли тоді на фронт старших чоловіків, а діти та жінки залишалися чекати, надіятися, що війна ось-ось закінчиться.
Проте у 44-ому, коли хлопцю виповнилося вісімнадцять, разом з чотирма односельцями таки довелося стати у військовий стрій і вирушити назустріч страшній небезпеці.

З Петром Тарнавським заочно знайомий майже кожен житель нашої області. Як і з діяльністю підприємства ТОВ «Хмельницьктранс», яке він очолює. Воно організовує роботу, утримує і доглядає 22 автовокзали і автостанції області. Це понад 90 відсотків із усіх наявних.
За рік підприємство обслуговує 2,5 мільйона пасажирів, що удвічі більше, ніж усе населення області. Такий потік навіть важко уявити, а ще ж потрібно створити людям комфортні умови, подбати про безпеку та контроль за графіком руху. Всім цим і опікується Петро Іванович.
Якщо перевести його обов’язки і посаду на військову термінологію, то вони дорівнюватимуть повноваженням генерала армії.

Завжди привітно, з усмішкою на вустах, зустрічає своїх односельців Людмила Бегдай, яка працює начальником Івашківського поштового відділення зв’язку.

Вона ніколи не думала, що працюватиме на пошті. І пошта колись для неї, юної, уособлювалася лишень у постаті листоноші, яка регулярно приносила до їхньої домівки газети та журнали. І заходила практично у кожен двір, бо тоді періодику передплачували майже всі.