Редакційна пошта щоднини повниться десятками листів. І нам, журналістам, приємно, що довіряєте, ділитеся радощами та наболілим. Найбільше листів  стосується війни, розповідей про тих, хто, виборюючи нам мирне небо, втратив здоров’я, а нині стикається з жорстокою несправедливістю, добиваючись так щедро обіцяних владою земельної ділянки чи пільг.

«Україна потребує кардинальних змін у відношенні до своїх громадян. І це факт! Найважливіші професії, такі як лікарі, педагоги, комунальники, будівельники та дорожники, втратили престиж та повагу… А це неправильно! Якраз вони б мали отримувати гідні заробітні плати та мати повний соціальний пакет! Що вже говорити про пенсіонерів та незахищені верстви населення, які потерпають від свавілля влади та ганебного ставлення держави?!?! Найцінніше, що має кожна держава – це її громадяни! Ми повинні відновити цю істину в Україні», - переконаний народний депутат України Олександр Шевченко.  Саме про соціальну сферу та зміни, яких потребує країна далі в розмові з засновником туристичного комплексу «Буковель», народним депутатом України Олександром Шевченком.
Нещодавно Олександр Шевченко заявив про свою участь в президентській передвиборчій компанії 2019 року, чим збудив зацікавленість до себе та свого бачення розвитку держави, її економіки та соціальної сфери.

Вона вийшла з приватної клініки, розташованої в одній з міських багатоповерхівок. На лавочці у затінку, що їх тут добрий десяток (виручають у літню спеку перехожих),  чекав чоловік. «Все супер, — промовила, сміючись і обіймаючи коханого, — плід  розвивається  добре, результати аналізів — хоч  у космос, тож —все в повному ажурі, за тиждень полетимо  на  заробітки. А зараз — нумо в супермаркет: хочу фруктів, ікри і солодощів. Та й дітворі нашій  смаколиків прикупимо, а ще Михась, пам’ятаєш, машинку  велику на радіоуправлінні просив, Мар’яна – ляльку з візочком  справжнім, щоб у дворі у дочки-матері  гратися.

Він такий позитивний, цей хлопчик! Наче все життя я його знала, а він — мене.  Живе в дуже гарному селі — Слобідці-Глушковецькій Ярмолинецького району. Спілкувалися з ним хвилин двадцять, а спогади донині гріють душу.

У перші дні липня 67-річну Зіновію Іллівну Пастернак з власної хати, що у Слобідці-Глушковецькій, заледве живу, з великими пролежнями, з украй низьким (що й лікарі боялися транспортувати) тиском, винесли й таки повезли до районної лікарні — на цьому наполягли люди. Так, це громада піднялася на захист своєї односельчанки. І це громада достукалася до влади, яка, власне,  сама повинна була все це робити, бити в усі дзвони, аби врятувати людське життя.
 Тоді багато газет і телеканалів розповіли про цю історію, у яку, здається, важко повірити. Тоді ще Зіновія Іллівна була живою. На жаль, 21 липня, після лікування в реанімаційному та терапевтичному відділеннях райлікарні, жінка померла. Цими днями якраз сорок днів минуло, вічна їй пам’ять. Але чому ж сталася така трагічна подія? Адже за самотньою жінкою наглядала соціальний робітник. Так-от якраз соціального робітника люди й звинувачують. Зокрема, в тому, що вона споювала Зіновію Іллівну горілкою.
 Втім усе, як кажуть, по порядку.