Чули про акції протесту пільговиків у Сочі та Краснодарі. Там  пенсіонери  не задоволені, що пільги на проїзд замінили адресною допомогою, перекрили рух транспорту. На цю інформацію можна було б і не звернути уваги, якби не один цікавий факт. Російські журналісти повідомили, що люди не стільки обурені розміром адресної допомоги, скільки тим, що… їх не поважають. Мовляв, скасування пільг — це неповага до них з боку держави, нібито влада не оцінила їхню «героїчну працю та життя». Можна було б посміхнутися та списати на російський менталітет, з їхніми «дєдивоєвалі», «кримнаш», якби не згадався виступ на розширеній нараді з питань пільгових перевезень, що днями відбулася в кінотеатрі імені Тараса Шевченка. Представник однієї громадської організації у своїй промові теж говорив про «відновлення народного господарства», «роботу на знос», «добре ставлення до ветеранів». Повіяло таким застоєм, такою брежнівщиною. Хоча ніхто не планував позбавляти нікого пільг: міська влада, на яку наразі покладено обов’язок фінансування пільгових перевезень, вирішила порадитися в широкому колі з громадою та перевізниками, як оптимально організувати цей процес у Хмельницькому.

ЯК МОЖЕ БУТИ?
У вступному слові заступник Хмельницького міського голови Андрій Бондаренко нагадав, що держава наприймала кількадесят різноманітних законів щодо безкоштовного проїзду чималої категорії громадян. Натомість відшкодування перевізникам з державного бюджету на цей рік «забула» передбачити, переклавши тягар на плечі міських бюджетів. Тому й виникла потреба порадитися із громадою — як задовольнити потреби і громадян, і підприємців? Заступник начальника управління транспорту та зв’язку міськради Сергій Шепурев підкреслив, що нині в місті обліковується близько 56 тисяч (це ж фактично одна п’ята населення!) пільговиків, організувати безпроблемне перевезення яких і зобов’язана влада. В різних містах України це питання вирішують кількома способами. Тому пропонується проаналізувати три варіанти. Перший — адресна допомога; другий — обмеження на проїзд у години пік (пенсіонер, який має намір «поштовхатися» в найбільш напружені для транспортників години, сплачує за квиток); третій — обмеження за кількістю пільгових місць у приватному транспорті (фактично така система діє зараз).
Керівник комунального підприємства «Електротранс» Віктор Паламарчук розповів, що торік тролейбусний парк перевіз 37,5 мільйона пасажирів, з яких ледь не дві третини — 22,4 мільйона — пільговики. За це держава мала відшкодувати більше тридцяти мільйонів гривень, натомість дала лише п’ятнадцять. Добре, що місцева рада підставила плече — з міськбюджету виділила більше десяти мільйонів гривень своїм транспортникам. Звісно, погоджується він, відшкодування пільгового проїду повинні отримувати усі перевізники незалежно від форми власності, але тоді приватники повинні провести моніторинг своїх пасажирів, аби порахувати коефіцієнт відшкодування. Зручним же виходом із ситуації він бачить запровадження «картки хмельничанина» (про це щось багато говорять останнім часом, і ми нижче висловимо думку перевізників про ініціативу).
Заступник голови асоціації перевізників Олександр Мішин підкреслив, що проблема пільг наразі роз’єднує громаду, примушує  хмельничан чубитися. Адресна допомога вирішила б усі питання, переконаний він. Держава ж дає субсидії на житлово-комунальні послуги, то чому не виділити кошти на проїзд пільговиків? Усі б платили та жодних зауважень не виникало б. Також було пропозиція, аби діти, пенсіонери тощо платили за проїзд, але за якимось зменшеним тарифом — запровадити коефіцієнти для різних категорій громадян.
ЯК БУДЕ?
Якщо відверто, то обговорення не було надто жвавим. Окрім наведених слушних пропозицій та виступів «ні про що», більше ініціатив про організацію перевезень, які б задовольнили усіх, і не було. Ми ж з вами теж громада? Теж пасажири? Можемо долучитися до обговорення та проаналізувати запропоноване?
Почнемо з найбільш дискусійного — «картки хмельничанина»,  яку останнім часом щось дуже активно «просувають». Так, це гарна ініціатива, європейська за духом. Але, як кулуарно говорили приватні перевізники, щось в неї не дух, а душок. Чому? Відразу зазначимо, що ця ініціатива не виправдала себе навіть у Києві, вважають експерти. А якщо вона недоцільна у місті удесятеро (як мінімум) більшому, ніж Хмельницький, то в нас може стати надто затратною. Отже, хто виготовлятиме картки та пристрої для їх зчитування? Хто розробить програмне забезпечення? Хто це профінансує? Міський бюджет? «Подільські вісті» серед перших спитають, куди пішли гроші, навіщо, яка економічна доцільність. Зможе влада виправдатися за витрачені кошти, якщо проект провалиться? Якщо побачимо, що десь в іншому місті картки запрацювали, є фінансовий (або хоча б моральний) зиск, то цей варіант можна розглядати. А поки перевізники переконані, що «картка» — корупційна схема, за якою ховається бажання декого збагатитися. Тим більше, що приватникам аж ніяк не хочеться за власний кошт встановлювати пристрої для зчитування картки.
На такому сутінковому тлі адресна допомога виглядає зовсім прозорою схемою. Про неї говорять вже з десяток років, але поки на рівні держави, Верховної Ради, яка має відповідні розроблені законопроекти, усе затухає. Можна її вирішити на місцевому рівні? Юристи повинні дати відповідь на це питання, але принаймні це — реальний вихід. Порахуймо: міський бюджет передбачив на відшкодування близько 25 мільйонів гривень, пільговиків — понад п’ятдесят тисяч. Якщо поділити на всіх, то вийде майже п’ятсот гривень для людини на рік. Складно сперечатися, багато це чи мало, але, по-перше, без сумніву, справедливо. По-друге, тим, хто мало користується транспортом, яка така грошова підтримка. Звісно, є такі жваві пенсіонери, які без упину та потреби катаються у тролейбусах — бо ж безкоштовно, то вони скажуть, що замало. Але ще раз зазначимо, що це питання до юристів, наскільки законодавство дозволить на місцевому рівні позбавити людей пільг, надавши їм грошову допомогу.
Чому акцентується увага на юридичному аспекті. Бо був уже досвід «документально» запровадити обмеження за кількістю пасажирів у транспорті. І що? Прокуратура оскаржила, бо порушуються норми законодавства. Це нагадуємо для того, аби знову міська влада не вскочила в халепу. Обмеження на проїзд у години пік (це теж здається дуже слушною пропозицією!) або за кількістю пасажирів, затверджені якимось офіційним папером на рівні виконкому чи сесії, можуть бути оскаржені.
Тому місця для маневру владі не дуже й то вистачає. Можемо припустити, що все залишиться, як і було всі останні роки: «Електротранс» перевозить усіх безкоштовно, а приватники на рівні домовленостей пускають обмежену кількість пільговиків. Щоправда, хотілося б піти вперед — сплачувати відшкодування усім, але для цього потрібно промоніторити маршрутки. А саме їхні власники, здається, цього не дуже й хочуть. Чому? Звісно, власні спостереження не можуть давати абсолютно об’єктивну картину, але щомісяця не менше півсотні разів сідаю у маршрутку. Так ось, побачених пільговиків, які хочуть проїхатися маршруткою, можу полічити на пальцях однієї руки. Якщо ретельно проаналізувати перевезення пільгових категорій у «бусах», може виявитися, що відшкодовувати їм доведеться «копійки». Й міському бюджету значно легше сплатити приватникам, аніж постійно мати проблеми із перевезеннями. Але тут визирає інших бік медалі. Чи хочуть приватники, аби їх пасажиропотік реально обстежили? Може, тоді виявиться, що всі їхні скарги про необґрунтованість тарифу — міф? І чи не виявиться випадково, що, порахувавши усіх пасажирів, тариф треба не підвищувати, а зменшити?