Ворожа куля обірвала ще одне молоде життя. Не стало мужнього чоловіка, щирого патріота, справжнього захисника. У Шепетівці провели в останню путь 41-річного Анатолія Андрощука. Боєць 24 окремої механізованої бригади загинув на Донеччині — «в результаті несумісного з життям поранення грудної клітки» (написано в офіційному документі).

Взірцем для Анатолія завжди був дідусь Сергій Іванович, учасник бойових дій, нагороджений орденом Слави, якому довелося звідати всіх жахіть німецького полону. Не щадила та війна й бабусю. Анатолій не раз слухав їхні болючі спогади, тож, аби його матір і батько не звідали подібного, він і пішов боронити країну. «Війна мусить закінчитися там, де почалася», — стверджував він. А ще понад усе мріяв, аби під мирним небом зростав його племінник — восьмирічний Дмитрик.
По закінченні Шепетівської школи № 6 Анатолій закінчив місцевий технікум бухгалтерського обліку. Затим служив у військовій частині А-3730, працював у Шепетівській виправній колонії № 98.
У вересні минулого року підписав контракт і служив у військовій частині А-0998 24 ОМБр.
13 січня Анатолій поїхав на війну, розповідає братова Аліна (до слова молодший брат чоловіка Андрій теж воював на сході).
«З тих пір вдома не був. І ось — його вже привезли, — зітхає. — Тиждень ми з чоловіком спати не могли, й чомусь снилася вода і дітей багато, а матері — священики. Анатолій ніколи не нарікав, не розповідав подробиць, навіть не казав, де він. Все віджартовувався, мовляв, військова таємниця. Він був дуже людяним, щирим, добрим, комунікабельним, неконфліктним, з ним було цікаво поговорити на будь-які теми, адже знався й розумівся у всьому».
Був… Оте нестерпно болюче «був»… Як жити з цим батькові, матері, рідним?