Історичні документи містять чимало інформації про постійні татарські напади на Поділля і Волинь. І в той же час в інших джерелах можна прочитати про чумацькі валки, які привозили в Україну “білу сіль”.

Здавалось би, якщо татари з ризиком для життя вирушали у походи за здобиччю, то чому б спокійно не грабувати чумаків у дикому полі, забирати і продавати їх у рабство? Але ж ні! Очевидно у XVI-XVII століттях існували якісь писані чи неписані правила, за якими чумаків татари не чіпали.  
Саме тому вони безперешкодно досягали міста Ор на Перекопі, де купували сіль, що добувалася в озері Талал-Гол. Починався “соледобувний сезон” у травні, а найбільшого розмаху досягав у червні-липні. Але окрім солі, чумаки приганяли і табуни ногайських та турецьких коней, які користувалися особливим попитом на Волині і в Польщі. Про цей бік чумакування повідомлення в історичних документах трапляються вкрай рідко.
Так, наприклад, у документі за 1581 рік якийсь пан Богдан скаржиться на пана Загоровського, котрий не віддав йому значної суми грошей за турецького коня. Але якби пан Загоровський виявився порядною людино, то ми ніколи б і не дізналися, що разом і соляними валками на Поділля і Волинь прибували і табуни татарських та турецьких коней.
До речі, набіги кримських татар на Поділля і Волинь почалися 1414 року  і тривали безперервно до початку XVIII сторіччя. Так, «Архив Юго-Западной России» (частина шоста Т. І. - Київ, 1876) містить документи, згідно з якими кримчаки нападали на Поділля і Волинь у ХVI столітті в   1500, 1502, 1508, 1512, 1516, 1519, 1527, 1534, 1558, 1575, 1576, 1577, 1583 1589, 1593 роках. Книга Луцка гродська на аркуші 325 містить детальний опис тих збитків, яких завдали нападники у 1583 році. Тобто, відбувалися саме тоді, коли пан Богдан і не віддав пану Загоровському грошей за турецького коня. А збитки ті виявилися такими значними, що навіть король польський Стефан Баторій своїм універсалом звільнив на вісім років від сплати податків мешканців тих поселень, які найбільше постраждали від татарських набігів.