Надрукувати
Категорія: Орбіта краєзнавця
Перегляди: 8575

Нині досить часто можна почути розмови дачників про якісь таємничі «старі українські сорти» фруктових дерев, які, на відміну від сучасних, і стійкі до хвороб, і плоди їх смачні, і не потребують ніякого особливого догляду. Ось тільки дізнатися, що ж то за «старі українські сорти» і де й коли вони у нас взялися, немає ніякої можливості.

А виявляється, що і в минулому в нас росли не тільки місцеві сорти плодових дерев, але й «мігранти» заледве не зі всього світу. З часом вони акліматизувалися, втратили «чужинські» назви, набули місцевих найменувань і, перекочувавши від поміщиків у селянські сади, так «зукраїнізувалися», що стали «старими українськими».
Так, М. Симашкевич у своїй книзі «Историко-географический и этнографический очерк Подолии», виданій у Кам’янці-Подільському 1875 року, пише про те, що на Поділлі протягом ХVІІІ та першої половини ХІХ століть було акліматизовано понад півтисячі сортів груш та яблунь. Лише перелік та коротка характеристика деяких із цих сортів займає в книзі три сторінки. Особливо розкішними були сади в Калині  на Кам’янеччині, Дашківцях на Віньковеччині, Миньківцях на Дунаєвеччині, Михалківцях та Глушківцях на Ярмолинеччині.  
Але найцікавіше у переліку, наведеному автором, те, що є можливість простежити, звідки у наших садах взялися й нині добре відомі сорти. Так, наприклад, англійські груші Biskoop Peer та Веure якимось дивовижним чином стали добре відомими «дулями», а французькі Bonchrietien d’automne  стали «християнками». Інші «француженки»  — Oranqe musque  та Petit rousselet  — стали відповідно «мускатками» і «руслетками». А «німкеню» Poire Demoisile подоляни «охрестили» «панєнкою». Отримали свої українські імена і груші чеські та голландські, іспанські та італійські, мальтійські та сирійські.
Такі ж метаморфози трапилися і з яблунями. Так, французька Calvile rouge d’automne cтала «кальвілем червоним», а Reinette d’or – «ранетом золотим». Німецькі Paradis rouge стали просто «райками».  І давно загубилися первісні назви у яблунь, предки яких потрапили на Поділля з Італії, Китаю та Америки. Їх у селах називають просто яблука солодкі чи кислі, зимові чи літні. Правда, ще й досі можна почути назви «тирольки» і «татарки», хоч це зовсім не означає, що їхнє коріння з Тіролю чи Криму.  
Окрім яблунь і груш, потрапили до нас і закордонні вишні та черешні. Їх за інформацією М. Симашкевича, на Поділлі акліматизувалося аж 37 сортів. Одні з них — МК Cerasus dulkis Hortorum — cтали просто «литовками», а деякі із 44 сортів слив нині широко відомі під своїми українськими назвами. Так, венгерки свого часу прибули до України під назвою «Prunus hungarika», а «кобилехи» — «Prunus insifitia Subiana». Далекі предки наших «синюх» примандрували аж із Дамаска і мають сирійське коріння, а лутові вишні насправді в далекому минулому вигрівали щічки під турецьким сонцем. Однак не так вже й важливо нині, звідки походять смаколики наших садів. Головне, щоб радували вони ще не одне покоління нинішніх і майбутніх подолян.