Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. У давнину її називали “дім життя”, “притулок мудрості” й “аптека для душі”.
Ці слова, безсумнівно, повною мірою відображають життя сучасної централізованої бібліотечної системи Деражнянської громади. Чому? А відповідь проста — сьогодні це не просто приміщення із звичними каталожними й читальними залами, а комп’ютеризовані й повністю модернізовані установи. А під час повномасштабного вторгнення головна бібліотека громади стала своєрідним хабом, розповідає Тетяна Сайпель — директор Деражнянської міської центральної бібліотеки, яка також є і методичним центром для 20 бібліотек-філій, в яких трудяться 30 чоловік.
“В нас збереглася централізована бібліотечна система, і це великі переваги, бо на місцях бібліотекарям ми надаємо фахову допомогу, доносимо проблеми громади до них і вказуємо на шляхи їх розв’язання. Адже особливо під час війни бібліотеки та заклади культури, незважаючи на складні часи, мають працювати”, — каже Тетяна Анатоліївна.
В центральній міській бібліотеці проводяться семінари, наради як у режимі онлайн, так і офлайн. Тут є відділ обслуговування, методичний, комплектування і збереження бібліотечних фондів, а ще методико-бібліографічний відділ. “Також у нас працює керівник літературно-мистецького клубу “Палітра”, — додає пані Тетяна. — Тож усі, хто пов’язаний із культурою, літературою та мистецтвом мають можливість щочетверга брати участь у засіданнях клубу різноманітної тематики, де досвідчені поети та письменники діляться досвідом із початківцями”.
Нині робота бібліотекарів повністю зорієнтована, бо великий пласт роботи зроблено з очищення фондів, уже немає застарілої літератури і доочищуються фонди від російської літератури. Цього не повинно бути ніде — це принципова позиція керівника, тож ініціативу перейняли й всі працівники.
Тетяна Анатоліївна пригадує, як із початку повномасштабної війни до неї почали телефонувати бібліотекарі з сіл і запитувати, що робити далі? Отож, порадившись із начальником відділу культури, національностей і релігії Миколою Черкаським, вирішили й зініціювали збір гуманітарної допомоги, зокрема продуктів. Тож вони практично найперші, серед закладів культури, бібліотек по всій громаді стали своєрідними неофіційними волонтерськими центрами. До них люди з сіл приносили все, щоб допомогти і бійцям ЗСУ, і вимушеним переселенцям. Так минув важликий і дуже насичений місяць, а далі потрібно було перепрофільовуватися.
“Як тільки-но в громаду почали прибувати переселенці, ми вирішили зробити на базі нашої бібліотеки своєрідний інформаційний майданчик — платформу, яка об’єднала всі структури, щоб допомагати людям: це і бюро безоплатної правової допомоги, центр зайнятості, відділ соціального захисту, психологи тощо, — говорить моя співрозмовниця. — Представники приходили в центральну бібліотеку на зустрічі на волонтерських засадах, також і вчителі підключилися для організації і проведення курсів із вивчення української мови, тому що здебільшого приїздили на Деражнянщину люди російськомовні. Також ми повідомляли переселенцям про зустрічі з представниками влади, зокрема міським головою Андрієм Ковпаком та його заступниками та ін.”. І паралельно намагалися ще й не забувати популяризувати свою культуру, бо люди перебували по два і більше місяців у громаді, а деякі живуть донині, тому старалися, щоб у них залишилися приємні спогади про наш край.
“Варто розповісти, що цьогоріч у лютому, ми отримали пропозицію від Всеукраїнської громадської організації “Українська бібліотечна асоціація”, яка спільно з фондом українських бібліотек, американської бібліотечної асоціації оголосили конкурс під назвою “Працюємо на Перемогу” для підтримки українських бібліотек під час війни. І в результаті конкурсного відбору зі 165 заявок до 9 переможців увійшов проєкт Деражнянської центральної міської бібліотеки за напрямком “Зміцнення ресурсної бази бібліотек, які надають послуги внутрішнім переселенцям, ветеранам бойових дій, тим, хто вчиться онлайн тощо”. І за рахунок грантових коштів — а це 50 тисяч гривень — які надаються, буде оновлено матеріально-технічну базу закладу. Потім ще був проєкт для підтримки Університету третього віку, за підсумками якого бібліотека отримала принтер.
Життєвим принципом Тетяни Сайпель є чесність: насамперед із своєю совістю, а також, ясна річ, у роботі, у взаємовідносинах із колегами. Вона дуже поважає і любить людей і ту справу, яка довірена їй, намагається виконати на всі 100. Не шкодуючи ні сил, ні здоров’я, ні часу...
Її болить душа за долю України, вона не зі слів знає, що таке війна, бо син служив в АТО.
Народилася Тетяна Анатоліївна в Новосілці, що на Деражнянщині. Закінчила з відзнакою школу в рідному селі, навчалася в Кам’янець-Подільському училищі культури на бібліотечному факультеті. Далі навчання в Київському інституті культури за спеціальністю “Бібліотекар-бібліограф”. Перша її робота була в 1988 році завідувачкою бібліотеки-філії в Новосілці. Потім вийшла заміж, народила сина. Була і посада бібліографа в Центральній міській бібліотеці в Деражні, і методиста. Після непростого періоду для країни — важких 90-их, працювала в районному краєзнавчому музеї, а потім стала директором центру туризму та краєзнавства районного відділу освіти.
На початку 2000-их знову довелося пройти труднощі — скорочення, реорганізацію... Тетяна Анатоліївна займає посаду завідувачки бібліотеки для дітей, таким чином вона знову повернулася в культуру. Довгий час співала в хорі. Микола Васильович Черкаський завжди знав можливості й підхід до роботи Тетяни Анатоліївни, і так вийшло, що вони з невеликим відривом у часі прийшли обоє працювати в культуру: він очолив відділ культури, а вона стала директором бібліотеки. А далі пішла кропітка й постійна робота з відновлення й відбудови закладів культури та бібліотек у громаді. Завдяки небайдужості та наполегливості дружної сім’ї відділу культури, без перебільшення, вдалося її відродити. Крім того, розвиток культури дуже підтримує міський голова Андрій Ковпак, приділяючи цьому велику увагу.
Ось так завдяки співпраці тих, хто вболіває за свій край, любить свою роботу і людей, бо для них і спрямовані ці зусилля, — вдається зробити навіть неможливе.