У 2018 році у виданні Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка «Рідне слово в етнокультурному вимірі» було надруковано статтю хмельничанина, доктора філософії в галузі права, україніста-краєзнавця Йосипа Осецького «Індоєвропейська етимологія назв обрядових великодніх яєць у світлі етнолінгвістики і системного аналізу».
Автор аргументовано доводить, що в часи неоліту і Трипільської цивілізації (VІ–ІII тис. до н. е.), коли праукраїнці розпочали продуктивну працю з обробітку землі та приручення й вирощування худоби, активно формувався і впроваджувався у народні звичаї обряд вшанування перемоги тривалості дня над тривалістю ночі — Великдень.

При цьому різні племена відзначали свято з певними відмінностями, зумовленими особливостями їх господарювання. Саме ці чинники призвели до словотвору різних назв обрядових великодніх яєць: «крашанка» — у первісних тваринників, а «галунка» — у землеробів.
Днями на адресу вченого надійшов схвальний відгук про його працю з нью-йоркського міжнародного наукового інтернет-журналу. Редактори цього видання високо оцінили зміст і новизну дослідження. Нашому землякові запропоновано приєднатися до колективу цього часопису як членові редакційної ради або рецензенту. Сьогодні Йосип Осецький гість «Подільських вістей».

— Йосипе Петровичу, чому вас зацікавила тема великодніх яєць, про яку вже стільки сказано і написано?

 — З’ясування походження назв «писанка», «крашанка» і «галунка» може містити конкретні докази для усвідомлення історичних шляхів українства. А це дуже важливо в умовах психо-інформаційної і збройної агресії, яка ведеться проти нашого народу і держави.
Досі вчені намагалися знайти пояснення появи цих слів на основі їх порівняння зі словами інших мов із тим же значенням та схожим звучанням. Однак такий підхід не завжди сприяв успіху.
Назва «писанка» є у мовах деяких народів Європи. У них, як і в українців, так іменують великоднє яйце, прикрашене орнаментом — розписом. Правда, досі невідомо, представники якої людності уперше розписали великоднє яйце і назвали його «писанкою».
Складнішим для порівняння є слово «крашанка» — великоднє яйце, фарбоване в один колір. Тлумачення, що, мовляв, ця назва тягнеться від російськомовних слів «краска», «красіть» є недолугими, оскільки цих слів українці до їх поневолення Росією не знали. Адже ми «фарбуємо», «розмальовуємо» чи «замальовуємо», але ніколи не «красім» чи «красимо».
Зовсім унікальною є третя назва великоднього яйця — «галунка», тому що вона існує винятково в українській мові.
Для отримання об’єктивної відповіді на ці та інші подібні запитання слід опиратися на фундаментальні наукові засади. Згідно з ними, з’ясування походження слів має передбачати усвідомлення, що люди — це унікальні істоти, які з моменту свого народження мають орган мови. Він розвивається сам і формує чи використовує необхідні слова тільки у спілкуванні з іншими індивідами чи спільнотами — родиною, родом, племенем. Його удосконалення і отримання результатів, тобто слів, нерозривно пов’язані з народним духом. Його прояви видно у життєздатності індивіда або народу та у їх діяльності із задоволення життєво важливих потреб у конкретних умовах часу і простору.
Звідси, є підстави для дослідження походження назв великодніх яєць у нерозривному зв’язку з використанням цих предметів населенням Праукраїни з метою задоволення матеріальних і духовних потреб.
 — Яким чином ви це пояснюєте?
 — Маємо врахувати, що на початку VI тисячоліття до н. е. населення Праукраїни здійснило революційний перехід від дармового споживання природних ресурсів до продуктивної праці з посівного землеробства або до розведення великої і дрібної м’ясної та молочної худоби, а пізніше — і коней.
Ці економічні обставини постійно збагачували мислення та мову. А це в свою чергу сприяло іменуванню об’єктів нової соціальної й господарської дійсності та фіксації, збереженню і передачі набутих знань, умінь і досвіду. Так формувалася доісторична спільнота, мову якої називають індоєвропейською. Вона була основною ознакою цього населення та головним чинником формування протоукраїнської доісторичної народності.
Водночас дух праукраїнців, ще безсилих перед природними стихіями, мусив проявлятися у віруваннях про божественність впливу на успіх їх праці з боку Сонця і Неба і про необхідність задобрювати ці сили. Одним із таких основних дійств було величання відродженого весняного Сонця після того, як день ставав довшим за ніч — «Великий день». На цьому святі символом сонця і оберегом було фарбоване у теплі кольори для схожості з небесним світилом яйце — дар їжі, яку знаходили у пташиних гніздах після приходу тепла.
Цей символізм великодніх яєць зафіксований у багатьох словниках української мови. Однак там, як правило, описують ритуальне призначення великодніх яєць або їх вигляд за способом фарбування.
— Ви маєте історико-філологічну освіту, а також самотужки вивчили санскрит. Отже, можете глянути на проблему комплексно…
— Виходячи із зібраних системних знань з давньої історії, психології та мовознавства, можна знайти, що у морфологічній і фонетичній структурі назв «писанка», «галунка» і «крашанка» міститься одне і те ж індоєвропейське слово
«-ка» — сонце, радість. Крім цього, у словах «писанка» і «крашанка» є елемент «-ан-», що може бути реліктом індоєвропейського іменника «аньдя» — яйце.
Але глянемо і на відмінності. Так, у назві «писанка» чітко видно ознаки індоєвропейських слів «піш» або «пеша» — прикраса, орнамент. Очевидно, цей елемент інформував про особливий спосіб прикрашання писанок. В цілому, складне тричленне слово «пеша-аньдя-ка» несло значення «орнаментоване яйце-сонце», а в усному мовленні спрощувалося до «пеша-аньд-ка» і до «пеша-ан-ка» чи «песанка».
У той же час, у слові «крашанка» вбачаються ознаки слів «крійаа» — обряд жертвоприношення та асáн — кров. Тому сума слів «крійаа-асáн-аньдя-ка» мала спільне значення «жертовне, фарбоване кров’ю яйце-сонце». Задля зручності усного мовлення воно могло спрощуватися до «крі-aсан-ан-ка» та «кр-aсан-ка». Традицію зварювання у крові забитої до Великодня тварини і фарбування таким способом яєць та їх іменування лише словом «крашанка» фіксують на Північній Буковині, де населення, у більшості, якраз і розвиває різні галузі тваринництва.
На противагу цьому звичаю, у південній частині Чернівецької області, тобто ближче до Бесарабії, великодні яйця фарбують рослинними барвниками і називають «галунками». Ця традиція і назва також є загальноприйнятою у подністерських територіях Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей.
— А як з приводу етимології слова «галунка»?
— У зіставленні з іншими двома іменуваннями, у слові «галунка» не відчувається елемент «аньдя» (яйце). Зате є важливі за змістом індоєвропейські слова «галаа» (земля; вода) та «унна» (мокрий). Це дає підстави вбачати, що великоднє яйце «галаа-унна-ка» було оберегом і зверненням до трьох стихій — Землі, Вологи і Сонця. Очікування на їх спільну життєдайну милість були найбільш трепетними для землеробів. Адже, на відміну від пастухів-скотарів, вони не могли змінювати місце праці, а назавжди були пов’язані зі своєю земельною ділянкою, яка могла віддячити тільки за сприяння небесних сил — сонця і дощів.
Доказом існування окремого великоднього обряду у землеробів є і те, що елемент «-унна-» корелюється зі звичаєм мокрого або поливаного понеділка, коли на другий день Великодня хлопці «поливали», тобто обливали водою дівчат з метою їх «весняного очищення».
Суто з мовного погляду не можна відкидати, що у найбільш ранньому варіанті це слово-речення могло мати повнішу будову — «галаа-унна-аньдя-ка» зі значенням «земля-вода-волога-яйце-сонце». Однак це переобтяжене збігами приголосних звуків слово «галаауннаньдяка» надто ускладнювало і вимову, і сприйняття. Тому з часом у цьому композиті мусили статися звукові спрощення, залишивши лише позначення землі, вологи і сонця.
Отже, назви великодніх яєць «писанка», «крашанка» і «галунка» українці успадкували від своїх предків епохи неоліту чи трипільської цивілізації (VI-ІІІ тисячоліть до н. е.), які створили ці слова, керуючись тогочасними своїми господарськими і духовними потребами.
— Дякую за цікаву розмову і бажаю успіху.