6,1 мільйона гривень у 2016-2017 роках. 3,2 мільйона гривень у 2018 році. Саме стільки коштів пішло за останні роки на порятунок, чи то скорше, «підтримання штанів» Хмельницького аеропорту. Гра «врятуй аеропорт», з одного боку справа благородна, бо об’єкт, здавалося б, важливий, перспективний і знаковий. З іншого боку, забавка ця не з дешевих, та й взагалі постає питання: чи потрібна вона в нинішніх реаліях?

Фантасмагорична програма
 Питання це навіть виглядає трохи цинічно, адже мало хто категорично скаже, що області не потрібен аеропорт. Проти цієї тези знайдеться чимало логічних аргументів: логістика, туризм, вантажні перевезення, торгівля тощо. Але чи не запізно рятувати пацієнта? Чи доцільно робити це саме зараз?
Обласна рада прийняла програму розвитку аеропорту 2018-2022. Виділені кошти в цьому році мають бути спрямовані на облаштування інфраструктури аеропорту: ремонт адмінбудівлі і злітної смуги, підключення до електромережі, розв’язання проблеми з опаленням тощо. Згідно з програмою, для повноцінного відновлення повітряних воріт області до 2022 року має бути залучено понад 700 мільйонів гривень. Сума для обласного бюджету фантастична, тож основний акцент у стратегії розвитку зроблений на міфічних інвесторів-месій. Даруйте, та у нас вся країна чекає тих інвесторів, як головні герої трагікомедії Семюеля Беккета «В очікуванні Годо». Головне, не дійти до паралелей фіналу твору ірландського драматурга, коли головні герої вирішують йти шукати мотузку і погрожують повіситися, якщо Годо не прийде і завтра.
Як показує практика, без серйозного державного фінансування чи справді зацікавленого інвестора (дива таки трапляються), не можливі такі масштабні проекти. Свіжі приклади — реконструкція Одеського аеропорту і летовища «Жуляни». В першому випадку вливання більше 250 мільйонів гривень з боку держави під патронатом Мінінфраструктури, в другому — зацікавленість впливових вітчизняних олігархів. Програма розвитку нашого аеропорту, який зараз нікому не цікавий, — це вже з розряду жанрів фантастики.
Чи зайнята ніша?
Не будемо далеко ходити і подивимося на аеропорти наших найближчих сусідів з Рівного, Тернополя, Житомира і Вінниці. Вінницький аеропорт — найближчі повітряні ворота, якими подорожують хмельничани, наприклад, на відпочинок у Туреччину (це найбільш популярний напрямок). Не останню роль у лобіюванні відродження аеропорту відіграв нинішній прем’єр Володимир Гройсман.
У Рівному теж функціонуючий аеропорт, з якого виконуються регулярні пасажирські перевезення в Туреччину і Єгипет. Житомирське летовище знайшло інвестора в особі компанії «YanAir». У 2016 році в аеропорту з помпою приземлився літак із Києва (щоправда, без пасажирів на борту), і ця подія перервала 25-літню кому злітної смуги житомирських повітряних воріт. Спочатку говорилося про налагодження регулярних рейсів до Одеси і Грузії та вантажні перевезення. Але вантажопотік виявився не надто інтенсивним, від внутрішніх рейсів в Одесу відмовилися, і тільки цього літа заговорили про організацію регулярних перельотів на грузинський курорт Батумі.
В тернополян ситуація складніша. Їхній аеропорт діючий і має сертифікацію на прийом літаків певних класів. Але це, як з’ясувалося згодом, нікому не цікаво: ні вантажним, ні пасажирським перевізникам. Керівництво області запрошувало для консультацій закордонних спеціалістів, проводило інвестиційні форуми та переговори з масою потенційних інвесторів і навіть пропонувало віддати аеропорт в оренду за одну гривню. Результат — нульовий.
Ми об’єктивно маємо ситуацію, коли більшість ніш пасажирських чи вантажних перевезень в нашому регіоні вже зайняті. Бачимо, що навіть готові до експлуатації аеропорти мало цікавлять інвесторів і компаній-перевізників, що казати вже про наше летовище, яке потребує сотні мільйонів гривень, аби мати бодай пристойний вигляд і бути функціональним.
Свідомо чи ні, та один з останніх шансів на відродження був втрачений, коли наш повітряний порт не потрапив до державної програми розвитку аеропортів до 2023 року. Як повідомляв офіс Держаудитслужби в Хмельницькій області, сталося це тому, що попереднє керівництво підприємства не отримало відповідного сертифікату. Відверто кажучи, до 2023 року чекати чогось доброго не доведеться, хіба, що міфічного інвестора. На жаль, але це може бути вже дуже запізно.
Дріб’язок на «косметику»
Ті кошти, які область зараз виділяє на аеропорт, в кращому випадку можуть допомогти відновити знищену інфраструктуру і «підмарафетити» летовище. Такими темпами підприємство можна відновлювати років п’ятдесят, щоразу виділяючи на нього немаленькі (за мірками області) гроші. Та і в цьому питанні виникають цікаві інциденти. Візьмемо, бодай два останні тендери, які провів Хмельницький аеропорт.
Нещодавно було проведено тендер по закупівлі ремонтних робіт адмінкорпусу аеропорту (ремонт-утеплення фасаду і часткова заміна вікон). У розіграші взяли участь три компанії, заявлена вартість робіт від замовника – мільйон сто сорок тисяч. Перемога дісталася ТОВ «Еко Фотуре Плюс» з Кам’янець-Подільського району. Цікаво, що компанія взялася виконати роботи за майже вдвічі меншу ціну, ніж було заявлено замовником (за 589 тисяч). Здавалося б, добре, що така економія… Але це виглядає дещо дивно. Ми проконсультувалися з одним із провідних виробників вікон у регіоні і розізнали про ціни на продукцію. Згідно з умовами тендеру, виконавець робіт має замінити 89 старих вікон на енергозберігаючі (клас А1-А2), мультифункціональні з двокамерними склопакетами. Середній ціновий діапазон на продукцію заявлених замовником вікон – 9-10 тисяч гривень. Тобто, тільки на нові вікна і їх заміну потрібно близько 800-900 гривень. І це вже не кажучи про роботи з утеплення фасаду, які теж входять у тендерний лот.
Цікаво, що на підтвердження виконання аналогічних робіт (це вимога законодавства) ТОВ «Еко Фотуре Плюс» (директор Станіслав Сморжевський) надала договір про надання послуг фірмі «Матадор», яка зареєстрована на того ж таки пана Сморжевського і за тією ж адресою. Цей пікантний нюанс теж не насторожив тендерну комісію на чолі з директором аеропорту Валерієм Сорокою. До речі, це єдиний тендер, який виграла і у якому брала участь вищезазначена фірма.
Цікава історія і з розіграшем тендеру на ремонт злітної смуги. Перемога дісталася вінницькій компанії «Баскурт» зі статутним капіталом тисячу гривень. Проте сталося це з другого разу, оскільки замовник відхилив пропозицію через брак в переможця передбачених законодавством документів. Зокрема, ТОВ «Баскурт» не надало прикладів договорів з виконання аналогічних договорів. Однак з другого разу підприємство таки стало тріумфатором. Єдиним конкурентом вінничан виступила ФОП Улітіна Адея Карлівна. Цікаво те, що договір про виконання аналогічних робіт, якого ТОВ «Баскурт» забракло на першому етапі, надала інша вінницька фірма «Вінтехбуд». Важлива деталь навіть не те, що ФОП Улітіна є 71-річною пенсіонеркою, яка проживає в селі на Вінниччині, а те, що контактною особою цієї пенсіонерки є директор «Вінтехбуду». Але цілком може бути, що це збіг обставин. Коли ж ні — читайте заголовок цього матеріалу...