Прогнози на поточну зиму суперечливі. Хтось оповідає про прикмети, що віщують суворі морози, а хтось сподівається на глобальне потепління. У будь-якому випадку гарантуємо: за місяць-другий буде холодніше, ніж нині. Очевидний же факт – без різноманітних синоптиків вкупі з метеорологами. Тому варто подумати, як додатково «зашубкати» свою оселю – це стосується громадян. Державним же мужам, себто очільникам, до прикладу, громад треба попіклуватися про бюджетні установи. Як їх утеплити. Або як заощадити на енергоносіях. Бо за нових цін на газ, (цю тему висвітлимо докладно в іншій публікації), а відповідно на тепло, гаманець треба тримати ближче до серця, бо уряд разом з «Нафтогазом» швиденько його спустошить. Щоб отримати інформацію про вдалий досвід заощадження, «Подільські вісті» звернулися у відділ енергоменеджменту Хмельницької міської ради, який упродовж останніх років  запроваджує енергозберігаючі технології у місті. Також – через Центр енергоефективності – надає поради громадянам та об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків. Здається, що їхній досвід стане у нагоді й пересічним громадянам, і територіальним громадам, які лише стають на рейки заощадження.

Успіх не приходить з нічого чи сам по собі. Щоб відчути його «смак», треба не один пуд солі з’їсти, не одне випробування пережити. І на шляху сільгоспкооперативу «Решнівецький» у Старокостянтинівському районі таких випробувань було чимало. Проте колективу вистачило мудрості протистояти складним викликам і стати одним з кращих підприємств району.

Індекс споживчих цін по області та Україні (без урахування тимчасово окупованих територій на півдні та сході) у вересні відносно серпня становив 101,7 та 101,9 відсотка відповідно, з початку року — 105,4 та 105,6 відсотка.

У пошуках кращої долі виїхало 3,2 мільйона українців, а ще до чотирьох мільйонів перебувають «у тіні», повідомив, «Подільським вістям», перебуваючи на Хмельниччині, міністр соціальної політики Андрій Рева. Багато це чи мало? Прихильників теорії змови відсилаємо до альманаху «Піноккіо та передвиборчі перегони», а ми як серйозне видання звернемося до офіційних джерел.
За даними статистики, нині в Україні мешкає понад 42 мільйони людей. І це без урахування загарбаних РФ територій на півдні та сході. З них працездатних — віком від 16 до 60 років — понад 25,6 мільйона. Тобто ледь не третина трудових ресурсів держави «схована» від легальної праці та оподаткування на теренах держави або «в тіні», або за кордоном.
На цифру втрачених для економіки робітників можна поглянути й з іншого боку. Їхнє число перевищує число осіб похилого віку — майже сім мільйонів українців старших 65 років. (До речі, для прихильників «благодатного» радянського ладу з тривалим та щасливим життям пенсіонерів: у 1990-му, коли українців налічувалося на десять мільйонів більше, людей згаданого віку було майже на мільйон менше: не доживали вони до таких років за комуністичних часів). Ці сім мільйонів українців, що вилучені з «трудообігу» в державі, які б могли допомагати утримувати стільки ж літних людей, старішати не планують? На пенсію від держави не розраховують? Бо ж внесків не сплачують.

Вже кілька місяців українці перебувають у нервовому напруженні. МВФ. Місія. Їде. Не їде. Перемовини з урядом. Успішні? Ні? Причому, здається, більшість бажає, аби ці переговори провалювалися й надалі. Бо чомусь нас переконують, що домовленості з Міжнародним валютним фондом передбачають обов’язкове підвищення ціни на газ для населення. Це трохи спрощене бачення ситуації, бо «міжнародникам» байдуже, скільки він коштуватиме. Хай би навіть безкоштовно давала держава його населенню. МВФ важливо, аби державний бюджет був збалансований, і країна мала здатність повернути позичку. То, може, менше владі треба красти? Й не грабувати населення через непідйомні тарифи? Не «опускати» громадян до рівня жебраків, тобто, за нинішньої термінології, субсидіантів?