Сьогодні з новою силою зажевріла надія, що Українська церква нарешті відновить свою канонічність, украдену колись єдиновірним сусідом і «братом», та отримає визнання інших православних церков.

Саме так називають сьогодні у світі, й в Україні зокрема, той псевдо-патріотичний шал, який розпочинається всякий раз у Росії напередодні 9 Травня і демонструє чергову спробу рашистів і представників так званого «рускава міра» приватизувати Перемогу в Другій світовій війні. Зрештою, чому дивуватися, коли кілька років тому сам Путін публічно зауважив, що росіяни виграли б війну й без українців. Тепер дійшла черга до союзників — американців з англійцями, яких невдячний і хамовитий «рускій Ваня», він же — Іван БЕЗРОДНИЙ І НЕПОМНЯЩИЙ, зневажливо обзиває ПІНДОСАМИ. Неспроста ж найперший друг і соратник Путіна — «бацька» Лукашенко, не чекаючи, коли й білорусам рашисти вкажуть на історичну лаву запасних у перемозі над фашизмом, не втримався і зауважив, прозоро натякаючи на своїх північних сусідів: «Білорусія проти спроб будь-кого приватизувати перемогу в Другій світовій війні».

Той, хто спрагло і вдумливо вчитується в рядки літературної спадщини Великого Кобзаря, не міг не відчувати магію слова та її предивної енергетичної сили. Ця енергія, прихована в його Слові, хвилює і бентежить, збурює і збунтовує, очищає й осяває душу. Ти стаєш не тим, ким був досі. Ти не почуваєшся окраденим, незрячим, ошуканим блудником, бо тебе пече сором за власну байдужість і безпам’ятство. Ти переймаєшся болями через нашу роз’єднаність і незлагоду, а гордістю і мудрістю — за славних предків. Ти не можеш уже не бути щирим патріотом України. Ти свідомо, інтуїтивно відчуваєш, що світосприймання, доля нації, віра і надія на майбутнє пов’язані з іменем Тараса Шевченка.

Тридцять друга весна минає. З дня, коли сталася найстрашніша техногенна катастрофа XX ст. — аварія на ЧАЕС. Найбільшу дозу радіації отримали жителі України, Білорусі, Росії. Токсичні дощі пройшли у Швеції, Фінляндії, Західній Німеччині. Чорнобильська аварія накрила своїм страшним крилом 3,5 мільйона жителів України, з яких майже мільйон — діти.
Під час гасіння пожежі на четвертому блоці АЕС загинула 31 людина. Нині жодного з 50 пожежників, які гасили пожежу у перші години після вибуху, немає серед живих. 600 тисяч ліквідаторів наслідків аварії, отримали високі дози радіації. Як «зниклий батальйон», увійшли до історії ліквідації 700 тисяч мобілізованих військовослужбовців — молодих солдатиків, які практично голіруч, без елементарних засобів захисту, боролися з атомом. Вони просто лопатами скидали з даху реактора радіоактивний графіт, працюючи лише по дві хвилини (разом з тим, влада довго не хотіла підтверджувати використання мобілізованих у ліквідації наслідків аварії).
Практично з перших днів участь у ліквідації взяли й працівники органів Міністерства внутрішніх справ України. З Хмельниччини їх було майже 400. З них 73 уже відійшли у засвіти. У грудні 2017 року світ побачив альманах «Книга спогадів», у якому, власне, й зібрані розповіді ліківідаторів-подолян. Ініціатором видання став голова хмельницької громадської організації «Чорнобиль» співробітників органів та військ МВС Віктор Чорний. Пропонуємо вашій увазі деякі з цих спогадів.

До 100-річчя затвердження Тризуба державним гербом УНР.