Моя покійна бабуся казала: «Все можна пережити, аби війни не було…» Цю істину кожен із нас усвідомив особисто, адже немає напевно такої сім’ї, яка не оплакувала б свого родича, друга, сусіда, знайомого, односельця, який поклав голову за свободу та незалежність нашої держави.

Росія 3 вересня вдарила балістикою по одному з навчальних закладів Полтави. Сумні підсумки з місця трагедії від медика «Госпітальєрів» Ігоря ТКАЧОВА: « Коли кричав: «Дайте турнікет», давали китайський, і я внутрішньо вмирав разом з цими людьми, яким знав, як допомогти, але не міг, бо хтось, НАВІТЬ НЕ ВОРОГ, вирішив їх убити китайським лайном».

Саме професія дідуся надихнула онука Артема стати рятувальником, однак згодом хлопець пішов іще далі й перекваліфікувався на сапера.

Льотчик Повітряних сил Збройних сил України Олексій Месь із Шепетівки загинув, захищаючи країну під час відбиття російського масованого комбінованого ракетно-авіаційного удару 26 серпня. У тому бою він знищив три крилаті ракети та один ударний БпЛА. Олексій врятував українців від смертоносних російських ракет ціною власного життя.

20 серпня цього року Олександр Сендзюк міг би відзначити 31-ий день свого народження. І, звісно, зустрів би свій черговий рік із новими здобутками, потішив би рідних добрими змінами в житті. Бо ж завдяки своїй енергії, оптимізму, дружелюбності, відкритості він щоразу ставив перед собою певні цілі, йшов до них, докладаючи для цього зусилля, розум і свої нестримні світлі прагнення.