Скільки літ передплачують «Подільські вісті», Броніслав і Генефа Кушніри із Кам’янця-Подільського, уже й не пригадають. «Ого! – посміхається незрадливий наш читач. – Й не скажу, відколи, здається, завжди-завжди передплачували улюблений часопис. Щоразу перечитуємо у нім усе, як мовиться, від першої до останньої букви. Мені більше імпонують новини, відкриття, розслідування, політика, аналітика; дружині – розповіді про людей, перевірені рецепти, поради, які лише у цій газеті бувають: у «Цілителі», «Нашій садибі», «Добрій страві». Обоє з нетерпінням чекаємо бувальщин із «Орбіти краєзнавця», «Веселої хати», розповідей подолян у добірці «Зворотний зв’язок»…

29 серпня в Україні оголошено День жалоби і пам’яті відповідно до Указу Президента України № 621/2019 від 23.08.2019 задля гідного вшанування пам’яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, котрі загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення їх героїзму, зміцнення патріотичного духу в суспільстві.

Я люблю Україну. І, як її син, прагну, аби моя держава міцніла, процвітала, влилася в європейську сім’ю. А дарунком моїм у ювілейний День народження України як незалежної і вільної держави – є все моє неспокійне життя.

Попри сезонні роботи, городи, сади, збір врожаїв, консервації й таке інше, наші читачі знаходять вільну хвилину, аби написати в редакцію. Щоправда, не завжди тішить зміст листів, проте такі у нас поки реалії: восьмий рік триває безглузда війна, що ніяк не вдовольнить смертельні свої апетити, забираючи цвіт нації, прирікаючи на сирітство родини; у більшості сіл люди позбавлені можливості заробітку, бо немає робочих місць; у деяких закривають школи – немає дітей, а звідки їм взятися, коли молодь змушена виїздити за кордон у пошуках глевкого заробітчанського хліба; та що там казати – є й такі, села, у яких магазинів нема (нерентабельно, кажуть), приїздить двічі на тиждень привозна лавка (чи треба більше кільком пенсіонерам, які залишились у тій колисці нації, що виплекала й пустила у широкий світ не одне покоління розумних, трудящих подолян?). Не секрет, що пересічному громадянину, надто пенсіонеру з його мізерною пенсією, на яку все життя працював, не те лікуватися – обстежитися дорого… Втім, віриться, і це здолаємо – міцно стане на ноги під мирним небом наша незалежна Україна, заживуть нормально українці.

Восьмий рік не скінчиться війна. Гібридна. Пекельна. Нестерпна. Ненажерна. Забираючи цвіт нації, зодягаючи на голови матерів чорні хустини, назавжди стираючи посмішки з їхніх облич, роблячи сиротами дітей, ламаючи-калічачи долі, руйнуючи родини. Скільки їх, справжніх синів і доньок України, відстоюючи її територіальну цілісність, перейшли із земної в небесну охорону, золотими літерами вкарбувавши свої імена в історію безсмертя. Скільки їх, безстрашних і мужніх, нині в окопах тримають над Віт­чизною й над нами небо. Скільки тих, хто не втомлюючись, не вигораючи, вірніше – згораючи й відновлюючись, чи пак, беручи себе в руки, знову і знову їде на схід, бо вибрали для себе нелегку місію волонтерів. У ювілейний День Незалежності вони найбільше бажають Україні миру, щомиті, щодня, щосекунди наближаючи такий очікуваний День Перемоги!