Кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук записала ексклюзивне інтерв'ю з мамою парамедика Катерини «Пташки», яка у перші дні повномасштабної війни приїхала рятувати людей у Маріупольському госпіталі. Цей шпиталь розбомбили російські війська і дівчина з іншими парамедиками потрапила на металургійний завод «Азовсталь». Після виходу Катерини з заводу разом із військовими та цивільними, її точне місцезнаходження невідоме.

В селах Хмельницької міської територіальної громади одиноким людям похилого віку допомагають працівники Хмельницького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Усі одинокі, одиноко проживаючі люди похилого віку та люди з інвалідністю, що мешкають у селах територіальної громади м. Хмельницького, можуть звернутися до соціального робітника у своєму селі або за телефонами: (098) 966-91-28, 63-07-80, 63-23-37.

Що потрібно, аби працювати на станції «Академік Вернадський»?

Багато хто мені скаже: про це ще надто рано вести мову. Мовляв, ось закінчиться війна, тоді й поговоримо. Адже нині в нас одна, найголовніша, мова — про Перемогу.
Ясна річ, більшої мети, ніж перемогти ворога, і бути не може. І наша любов до Збройних сил України та наша підтримка насправді не має меж. Ці почуття, здається, настільки щирими ніколи ще не були — ми всі об’єднані великою жагою Перемоги і почуттям глибокої вдячності до наших захисників.

Це так алогічно… І боляче… І несправедливо… Нехай і війна, і неминучі втрати, і карб долі… Однак зимовим холодом обдало в сонячний і світлий день — День захисту дітей — від чорної звістки про загибель на фронті людини, яка найбільше любила дітей, життя присвятила найгуманнішій професії учителя та усю душу вкладала в юних вихованців… Він і загинув, прикривши собою і їх, і нас усіх… Кожного!
Можна багато згадувати про активну життєву позицію Ігоря Петровича, про те, як Пасічнянська школа піднялася його працею і згуртованим його зусиллями колективом до когорти найкращих в Україні, про те, як він опікувався освітянськими справами Старосинявщини, а згодом очолював районну владу. Все це було… Зовсім некабінетний, і зовсім не чиновник Ігор Петрович після посад і президій знову поринув у рідну стихію, зайнявся патріотичним вихованням юні… Як і завжди, робив це завзято, щиро, з відкритим серцем…