- Деталі
- Автор: Юлія ЗДИБЕЛЬ.
- Категорія: Портрети
- Перегляди: 23
Тому його варто носити з задоволенням. Адже, без перебільшення, усім приємно дивитися на усміхнену й щиру людину, яка наче випромінює світло. Це своєрідний магнетизм – бо мимоволі тягнешся до неї.
- Деталі
- Автор: Світлана ШАНДЕБУРА.
- Категорія: Портрети
- Перегляди: 34
Якщо провести опитування жителів села Мислова Волочиського району, хто в їхній хаті завжди бажаний гість, то в цьому переліку обов’язково почуємо ім’я Валентини МАРТИНЧУК. Це її виглядають практично в кожному дворі. Це її ніжно називають «наша ластівка». Вона і справді, як пташка, поспішає до людей і з пенсіями, і з газетами, і з товарами першої необхідності. А разом з цим приносить щирість, турботу, доброту, яких особливо потребують літні люди.
- Деталі
- Автор: Юлія ЗДИБЕЛЬ.
- Категорія: Портрети
- Перегляди: 47
Лариса Яцкова працює оператором у відділенні поштового зв’язку Деражня-1 вже одинадцять років. І воно й не дивно, бо її мама — Ольга Павлівна Віхтюк, вже 55 років не полишає улюбленої роботи й нині очолює поштове відділення в селі Шпичинці.
- Деталі
- Автор: Юлія ЗДИБЕЛЬ.
- Категорія: Портрети
- Перегляди: 32
І саме так, а не інакше, закінчувався кожен його бій... Бо життя насправді не раз випробовувало на міцність і витримку. Та він ніколи не здавався, бо не зі слабких... Воля до життя, постійний рух вперед — безсумнівно, запорука його успіху.
Після знайомства з Віталієм Стадніком, який працює юристом у КП «Деражнянська житлово-експлуатаційна контора», відверто — була вражена. Це покоління сучасної, справді прогресивної молоді — спортивної і активної, ерудованої і комунікабельної, а головне — готової кидати виклик проблемам сьогодення. Він чітко знає, чого хоче від життя, він знає, як цього досягати, та, найголовніше, він навчився цінувати тих людей, без яких не був би тим, ким є сьогодні. Звісно ж, як зізнається Віталій, це близькі та рідні, які його підтримували та підтримують сьогодні у важкі хвилини. Бо, на жаль, в трирічному віці втратив батька, а в сімнадцять — маму. Тож надто рано довелося подорослішати. Своїм прикладом він доводить, що опускати руки не можна за жодних життєвих обставин, і проживати треба кожен день на повну.
- Деталі
- Автор: Тетяна КІРИК, Деражнянський район.
- Категорія: Портрети
- Перегляди: 43
У Зяньківці вони переїхали вісім років тому. Вирішив Юрій стати механізатором у місцевому фермерському господарстві. І, покинувши Волочиськ, їхня родина почала опановувати науку сільського життя. Придбали хату, і взявся Юрій своїми майстровитими руками доводити її до пуття. Зробили добротний ремонт у двох кімнатах (підлогу дерев’яну таку постелив, що хоч яйце качай і, як у дзеркало, на себе дивися). Домурували прибудову до хати, облаштували дах. Планувалося-мріялося, що буде там веранда чи коридор просторий. Біля їхньої хати сад був великий. Вони упорядкували його, ще й з десяток яблунь посадили. Словом, усе життя в селі, яке їм до душі припало, збиралися господарювати, дітей на ноги ставити, онуків ростити.
...Та все полетіло шкереберть. У березні 2015-го, коли настала четверта хвиля мобілізації, Юрію прийшла повістка. Як законослухняний громадянин, він з’явився у військкомат, звідки й почалася його дорога на війну.
17 листопада того ж року сорокарічний Юрій Солтис загинув у зоні АТО.
Gismeteo 
