Фотографія пресофіцера полку «Азов» Дмитра Козацького (позивний «Орест»).
Телефонує сестра з Одещини: «Скажи щось добре…». Телефонує давній знайомий із Харківщини, котрий вперто не хоче виїжджати зі свого поруйнованого і пограбованого окупантами села, і також: «Скажи щось добре…». Зустрів однокласника, котрий дивом вихопився якимись польовими дорогами-стежками з окупованого Бердянська: «Скажи щось добре…»
І я точно знаю, що понад усе на світі хотів би сказати всім моїм знайомим і незнайомим співвітчизникам, але ж кремлівський дід і його кровожерливі прибічники по всій росії ще не в сирій землі. А окупанти убивають, ґвалтують, грабують і руйнують міста й села. А ми в Україні не маємо жодного прапора перемоги, але на кожному — від маленького сільського до великого міського — кладовищі майорять прапори вічного смутку і скорботи, прапори загублених мрій і поруйнованих доль, прапори вдовиного розпачу і дитячої та батьківської розпуки…
Але ж відповідати щось треба, бо люди чомусь надіються (хоч і не розумію, чому?) саме від мене почути оте «добре». Чи, може, вони в усіх своїх рідних і знайомих випрошують часточку якогось позитиву, сподіваючись, що в когось таки є ще його нерозтрачена дещиця у запасі десь глибоко, глибоко захована?
— Яблуні так рясно і дружно цвітуть, — кажу сестрі. — Дивлюся на них, і, здається, що й сам молодію…
— Горихвістки чорні, які у мене в хліві гніздяться, з вирію повернулися обидві, — кажу знайомому з Харківщини. — Не заблукали, зорієнтувалися й без небесних вказівників, відшукали таки дорогу додому, не згинули на довгих-предовгих мігрантських кілометрах…
— Я тебе лісовим медом із Житомирщини пригощу, — кажу однокласникові. — Поки смакуватимеш пахучий чай, буде тобі добре. Може, ще з кимось поділишся…
Можливо, комусь здадуться мої слова недоречними. Але ж довгі місяці нам так бракує хороших новин. Тому радіймо, що маємо надію. Радіймо, що живемо. Радіймо, що настала весна… Радіймо, що гудуть бджоли і… хрущі. Ага, ще оті, незабутні, що й Шевченкові гуділи…
Радіймо за будь-якої навіть найдрібнішої нагоди, бо це додає нам сил. А сила нам ще ой, як потрібна!
…Ось тепер сиджу і сам думаю, кому б це зателефонувати й попросити: «Скажи щось добре…»
Gismeteo 
