Я гуглила як безболісно зламати собі ногу, щоб Юра тут лишився надовше. Я думала перестати пити свої таблетки, щоб мене просто поклали у «дурку» і Юру відпустили до дітей. Але це все було в оті хвилини слабості. А решту часу я сильно ним пишалась. Та й собою. Що він не загинув, а я не чокнулась. І от хлопці вийшли з Бахмуту. Я вже чула по Юркиному голосі, що щось не так.

Уже понад рік Микола Лаврук боронить рідну землю від лютого та підступного ворога. Хоча він навіть не уявляв, що візьме до рук зброю і в запеклих боях захищатиме свою сім’ю, родину та Україну від посягань російського агресора.

Українська вишивка — унікальне надбання, яке турботливо оберігають нині ті, хто прагне передати його у спадок наступним поколінням. У кожному візерунку закодована людська доля, почасти — дуже трагічна. Стібок за стібком зашивали в давнину подолянки на рушниках свій біль, тугу та... молитву. Свою особливу енергетику вишивка зберігає протягом багатьох десятиліть і навіть століть, і в цьому її цінність, адже, торкнувшись її, мимоволі занурюєшся в сиву давнину.
Великою гордістю для нас є Музей подільської вишивки та побуту в селі Маниківці, що на Деражнянщині. Це незвичайне місце — справжній скарб Хмельниччини, про який детальніше розповімо в наступних номерах “Подільських вістей”. А сьогодні увазі читачів пропонуються історії трьох вишитих рушників, які повідала завідувачка музею Наталія КИСІЛЬ.

Не звик Володимир Довгий сидіти без діла — плекає квіткову красу, захоплюється вишиванням. А ще доглядає овець, а з вовни в’яже теплі шкарпетки для захисників.

Саме так звикла ставитися до своєї роботи начальник і за сумісництвом листоноша поштового відділення зв’язку в селі Маниківці, що на Деражнянщині, Ніна Крищуцька.