Навіть не віриться Адаму Кватерчуку, що йому уже 93-ій рік пішов. Життя таке швидкоплинне, минуло як один день. Нині Адам Ілліч проживає у Хмельницькому, турбується про нього донька. Все ж часто згадує своє рідне село Колісець на Теофіпольщині, хатину, обсаджену вишнями, яку збудував. Та залишилися у нього спогади, від яких серце щемить. Хоча йому було сім років, але час не стер обличчя батька. Він, знесилений і опухлий від голоду, помирав на його очах. Було так жаль і сестрички Гані, яку теж, як і батька, на підводі вивезли на сільський цвинтар.

Подружжя Михайло та Сюзанна Кулакови виховують четверо дітей. І їхні доньки, на диво, усі обдаровані й талановиті.

Дерев’яну  Хрестовоздвиженську церкву, в селі Сарнів Волочиського району, збудовану в 1856 році, віряни вважають оберегом та найціннішим  скарбом. Вона була опорою православ’я в усій окрузі, коли з часу захоплення краю Королівством Польським поширювався католицизм. Вистояла в часи войовничого атеїзму, хоча  активісти в роки  колективізації й перетворили її у зерносклад. Уціліла під час воєнного лихоліття. Її не раз закривали та  відкривали для богослужінь. До неї, давньої та намоленої, все частіше приїжджали здалека люди, з надією на зцілення.

Марію Фещук знають як невтомну вишивальницю. Вона цього не заперечує, але зауважує, що завдяки своєму чоловікові, який розділяє її клопоти, знаходила час для улюбленого заняття.

Влітку 2016 року війна  забрала у нього найдорожче – здоров’я,  але Олександр Дарморос не впав у розпач, не скорився  долі.