Мудру й доброзичливу Надію Рудько в її рідному селі знають не лише дорослі, а й малі. Не оминає її оселю дітвора з колядками й щедрівками. А ще, мабуть, найчастіше навідується листоноша, яка приносить їй листи. І 80-річна Надія Гнатівна, отримавши звісточку від рідних чи знайомих з різних куточків України, не гаючи часу їм відписує.
— У молоді роки у мене було шістнадцять адресантів, а нині лише шість, — зауважує пенсіонерка.
І надісланий лист у редакцію якраз став приводом для нашого знайомства. Бо для самотньої Надії Гнатівни уже довгі роки газета залишається і порадницею, і розрадницею. Навіть у найскрутніші часи жінка не відмовлялася від передплати часопису.

Якби тендітній чорнявій дівчині родом із Діброви, що на Чемеровеччині, з товстою косою нижче пояса, колись сказали, що матиме троє дітей, серед яких будуть свої рідні та прийомні – не повірила б. Тоді, в юності, коли амбіції зовсім інші, Ірина Сидорук, студентка Чемеровецького медичного училища, про велику, а тим паче, прийомну родину, не думала зовсім.
Жінка відсвяткувала 25-річний ювілей медичної роботи в стаціонарі Дунаєвецької центральної районної лікарні. Як зізнається Ірина Вікторівна, пропрацювавши стільки років фактично на одному місці, не пошкодувала про це жодного разу,  хоча поїхала за направленням з училища, але полюбила свою роботу раз і назавжди. Напевно, таке однолюбство у чемерівчанки в характері, бо навіть з коханим чоловіком Олександром вони знайомі ще зі шкільної лави.

Публікація «Загублені в Африці», яку перечитав кілька разів, відтворила у моїй пам’яті давнє. Призабуте. Згадав городоцький ринок, великий гурт продавців і покупців. А ще перед очима постала старенька бабуся з темношкірим онуком. Тоді подумав: «Невже темношкірі вподобали собі Поділля і переселяються у наш край»? Ось що значить дружба, інтернаціоналізм, братерство!

Дев’яносторічна Олена Форкун намагається не пропустити жодної служби Божої. Молиться щиро, вслухається у мелодії співів, які щоразу і бентежать, і просвітлюють душу. Поряд її чоловік — Василь Степанович. Він завжди супроводжує дружину до храму. А ще разом їдуть на базар, щоб продати городину, чи за покупками у крамницю. Василь Степанович сідає за кермо старенького «Москвича» і вирушає в дорогу. Щоправда, нині мандрівки подружжя обмежуються лише сільськими вулицями. «Як був молодшим, то намотував чимало кілометрів, — зауважує 92-річний пенсіонер. — Із дружиною часто до дітей навідувалися, та не ті вже літа для далекої дороги».

Коли батьки святкують дитині перший рочок народження, бажають рости здоровою і щасливою! На п’ять рочків — щоб гарно поводилася в садочку і готувалася до школи. На шістнадцятиріччя — удачі для вступу в інститут чи університет, щоб мати диплом і бути не гіршою інших… А в день весілля молодят — жити в мирі і любові, прожити сто літ — і не знати бід!