Це особливе місце. І не тому, що воно «дихає» ароматом кави, даруючи щоразу нові нотки смакових відчуттів, а й тому, що тут живе велика любов. Любов, яку шматувала, намагалася знищити війна. А вона, обпалена, понівечена, все одно проросла — наче ніжна квітка, що пробиває закам’янілий ґрунт, аби прикрасити цей світ. Квітка любові обрала для себе назву «Женіх» — таку ж, як позивний у Юрія Пододименка, кулеметника 128 гірсько-штурмової бригади, який загинув під час боїв на підступах до Херсона.
На стіні затишної кав’ярні «Женіх», що в мікрорайоні Озерна міста Хмельницького, карта України, на якій виділені два міста — Хмельницький і Херсон. Перше дарувало стільки світлих надій, гріло мріями, а друге позбавило цього назавжди, залишивши важкий рубець на серці. На стіні світлини Юрія, який так мріяв відкрити свою кав’ярню, і військові шеврони — як нагадування про те, що чоловічий обов’язок, гідність були для нього вищими за особисті бажання.
Вже 26 лютого 2022 року, на третій день повномасштабної війни, Юрій поїхав до Хмельницького за повісткою. І майже одразу в складі Тероборони чергував на блокпостах. А незадовго попросив про переведення до 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Рідним про це повідомив пізніше, щоб не тривожилися зайвий раз. Проте й без цього вони знали, що ні вмовляння, ні сльози не змогли би змусити Юрія змінити його рішення.
Знала про це й Ірина Зам’яла — кохана дівчина. Юрій проживав у Райківцях, Ірина в Гвардійському, проте навчалася вони в одній школі, де й познайомилися. Пізніше почали зустрічатися. А згодом — вже планували весілля. Іринка мріяла про гарну білу сукню, гостей, особливо святкову атмосферу. Сподівалася, завдяки її роботі в Польщі зможуть швидше зібрати кошти та реалізувати це спільне бажання.
Проте доля розпорядилася по-іншому. Пишне весілля Ірина та Юрій вирішили відкласти, святкувати його після Перемоги. Зате рішення про створення сім’ї не хотіли відкладати на невизначений час. Юрій попросив тижневу відпустку, щоб приїхати до Хмельницького та подати заяву до РАГСу. Дізнавшись про це, побратими, друзі й «охрестили» Юрія позивним «Женіх».
Вони прийшли лише подати заяви, у спортивних костюмах, а їм відповіли, що військовим не треба чекати, можуть розписати пару просто зараз. Ось так несподівано 14 липня 2022 року 23-річний Юрій Пододименко та 20-річна Ірина Зам’яла створили свою сім’ю.
Тиждень пролетів наче мить. І знову — щоденні переживання, хвилююче очікування почути по телефону рідний голос. У тих коротких розмовах вони висловлювали одне одному найвищі свої почуття, відчували підтримку і спільно вирішили повінчатися в церкві.
Це була їхня остання зустріч, коли стали єдиними перед Богом. Пізніше Ірина розповідатиме, що попри цю радість у Юрія були сумні очі. Невже відчував, що більше не зустрінеться з коханою?
У четвер 6 жовтня 2022 року він зателефонував десь о сьомій ранку. Сказав, що опинилися в оточенні, немає ні води, ні їжі, речі згоріли, орки закидали їх фосфорними бомбами. Але, запевняв, вони тримаються, ввечері обов’язково подзвонить. Того дзвінка Ірина чекала, як найдорожчого подарунка. Та ні ввечері, ні зранку наступного дня Юрій не телефонував. Вона дзвонила за різними номерами, щоб бодай щось дізнатися про чоловіка. І в суботу виїхала з Польщі до Хмельницького…
Ірина не мала ні сил, ні бажання повертатися до більш-менш нормального життя. Без Юри це видавалося неможливим. Гнітючий настрій усе більше занурював у темряву свідомості, в якій не видно ані промінчика світла.
І все ж воно пробилося крізь неї. Ірина вирішила втілити мрію її коханого — відкрити кав’ярню, що буде добрим спогадом про нього, буде свідченням їхнього незгасного кохання. Щоб кавою, яку він любив, смакували інші. Щоб тут, у спеціально спроєктованому куточку, раділи дітки, яких їм не судилося зростити. Щоб усі, хто призначатиме зустріч, насолоджуватиметься спілкуванням у «Женіху», могли збагнути, що треба цінувати, дорожити кожною миттю життя та завдячувати тим, хто віддав за цю можливість — своє.
Gismeteo 
