Розповідь про цю світлину, датовану 1931 роком,  передавалася  з покоління в покоління.

На цьому знімку, датованому 1949 роком, зображені дві найкращі подруги — Єлизавета та Ольга. Обидві навчалися у Львівському інституті. Ліза приїхала вступати з Гусятина Чемеровецького району Хмельницької області, а Оля була львів’янкою.

Згадуючи пережите, Катерина Горбачова усміхається. А ще не так давно їй було не до сміху. Вона довго опиралася підступній недузі, але все ж операції  уникнути не вдалося. Коли, знепритомнівши, отямилася, то просила лікаря, аби її врятував. Вона ж не лише бабуся, а ще й мама для  двох онучок-школярок. Є чоловік, та чи справиться він зі щоденними клопотами? Здоров’ям теж не може похвалитися, з допомогою милиці пересувається.
— Дарма себе накручувала. Ми собі раду дали. Як-не-як кухарем був у армії, та й онучки вже не маленькі, в усьому мені допомагали, — запевняв сімдесятирічний  Валентин Петрович.

Коли Галині Вдовіній (дівоче прізвище Мокра)  виповнилося 58 років, то вона дізналася про своє походження. Її матір, єврейку Євгенію Битенську, мученицю  гетто, розстріляли німці. Галину  ж виховували Олена  та Василь Мокрі. А ще з’явилася надія, що її батько живий, бо по війні його бачили у селищі, і впевненість, —  що його знайде.

Вони — однолітки, їм виповнилося 79 років. Хоча й у поважних роках, проте Лідія та Анатолій Двойненки такі енергійні і невтомні, як у молодості. Завзято трудяться біля землі, а на обійсті насаджують квіти. Їх незліченно і на клумбах, і в горшечках на сходах будинку. І цей квітковий різнобарвний вогонь ще не згас, хоча й подих осені уже відчувається.