Авторські пісні шепетівчанина Сергія Харчука не раз бентежили та дивували слухачів. Він, успішний підприємець, а в душі романтик – поет та музикант, не думав і не гадав, що йому доведеться узяти в руки зброю. І, хоча ніколи не мріяв бути військовослужбовцем, без вагань став оборонцем рідної землі.
У юності опановував мирні професії, спочатку навчався у профтехучилищі, а згодом – у Київському філіалі Української державної академії зв’язку.
Протягом багатьох років сумлінно працював на благо рідного міста. Та ще й часто поринав у вир творчого життя. Двічі, у різні роки, недільний ранок Сергія Харчука розпочинався із шоу “Караоке на майдані”. Незабутні враження залишилися від багатьох пісенних конкурсів та престижних фестивалів. А його авторські пісні завжди зачаровували глядачів.
Мирне життя летіло, залишаючи щасливі та щемливі миті. Додавали радості двоє синів, яких подарувала дружина Леся. Обидва стали студентами, і, закінчивши виші, кожен знайшов справу до душі.
Коли, два роки тому, ворог вдерся на українську землю, Сергій Харчук не міг спокійно сидіти вдома. Хоча й не такий молодий, та все ж 25 лютого добровільно записався у Шепетівський 88-ий окремий батальйон територіальної оборони.
У найгарячіших напрямках його побратими боролися з ворогом, їхній мужності та відвазі не було меж. Для багатьох запеклий бій став останнім. Хоробрість воїнів батальйону, які стійко билися у Бахмуті і Лимані, біль втрат, зауважує Сергій Харчук, вилилися у поетичні рядки. І народилася пісня “Не забути лютневого ранку”, що проймає до щему слухачів.
Муза поета та музиканта, коли гримлять гармати, не мовчить. Протягом двох років, під звуки канонади пише вірші, щоправда, невеселі, та навіть гіркі, як полин. І декламує свою поезію, викладаючи у тіктоці, інстаграмі, ютубі та фейсбуці.
А поетичні рядки, присвячені коханій дружині, пройняті ніжністю та теплотою:
Твій образ бачу в зоряному небі.
В пташинім співі чую голос твій,
Всім серцем хочу линути до тебе,
Та заважає чорний буревій.
А ти, коли несила вже чекати,
Уважно в небо зоряне дивись,
Я через зорі буду промовляти,
Все те, що не сказав тобі колись.
– Якраз через соціальні мережі знайшов мене Микола Сєрга, музикант, телеведучий, актор та поет, який очолив “Культурний десант,” – розповідав Сергій Харчук. – І коли запропонував мені поповнити його команду, не відмовився. Із концертними програмами побували на різних напрямках лінії фронту, і завжди бійці нас радо зустрічали.
Продовжує військовослужбовець виступати на сцені з відомими артистами, співаками, яких у мирному житті бачив лише на телеекрані. Пліч-о-пліч працює із Мирославом Кувалдіним, українським співаком нігерійського походження, засновником гурту “The ВЙО”. Він теж на другий день після повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ, промінявши гітару на автомат.
– Спілкуємося з бійцями за допомогою музики, пісень, поезії, жартів, намагаємося підняти бойовий дух, підбадьорити їх, влаштувавши маленьке свято, – продовжує Сергій Харчук. – І приємно, коли від концертних виступів наші воїни просто у захваті.
Зі сцени декламує і поезію про рідну мову – генетичний код українського народу, його скарб, що передається з покоління у покоління. Військовослужбовець вважає, що рідне слово в час лихоліття, хоча не єдина, але могутня зброя проти ненависного загарбника.
Та йому прикро, адже наші захисники, які безстрашно боряться проти знавіснілого ворога під шквальним артилерійським вогнем, бомбардуваннями, ракетними ударами, спілкуються мовою агресора.
Все ж Сергій Васильович своєю поезією, віршами українських класиків зумів зачепити найпотаємніші струни серця слухачів. І чимало з них, зокрема й армійці, обрали милозвучну та колоритну рідну мову.
Однак усі воїни ЗСУ, зазначає Сергій Харчук, єдині у своєму бажанні та прагненні – здолати ворога і якнайскоріше повернутися додому, до родини, до звичних справ. Проте кожен із них розуміє – ще не час. Шлях до Перемоги – нелегкий та затяжний. А поетичні рядки Сергія Харчука сповнені люті до ненависного ворога:
Орда смердюча все ще в Україні,
Отрути в гадини достатньо є.
І виродки ганебні все ще сильні.
Тож захистити мусимо своє.
Його зброєю стало і рідне слово. Продовжує писати вірші, захоплюючись силою духу та відвагою українських воїнів, болем озиваються тяжкі втрати побратимів, відданих синів рідного краю. Війна – жорстока, нещадна та кровопролитна, якій нема кінця і краю, все ще триває.
Gismeteo 
