Навряд чи можна уявити той біль, який пронизує її серце, ту навалу тривожних думок, що рояться в голові, той постійний неспокій, з яким живе Любов Сидорчук, відколи війна постукала у двері їхньої родини. Даремно, що село Припутні на Ізяславщині, де мешкає з народження, далеко від лінії фронту, бо ж з початком великої біди у військовий стрій стали одразу троє Сидорчуків – голова сім’ї, 46-річний Микола Сидорчук, його сини Максим і Богдан. Батько та молодший син Богдан зараз несуть службу у військових частинах на Рівненщині. А Максим опинився в самому пеклі війни і повернувся додому на щиті, щоб знайти вічний спокій на рідній Ізяславщині.
– Максим був дуже працьовитим. Майструвати, паяти, ремонтувати ще з дитинства було для нього великим задоволенням, – розповідає мама Любов Володимирівна. – Закінчив Плужненський професійний аграрний ліцей. Добре розумівся на техніці. Максим – дуже надійна людина, на нього можна було покластися. І якщо знав, що комусь із сусідів треба допомогти по господарству, то, дивлюсь, там, вже працює...
А віддушину шукав у риболовлі. У нашому селі гарний ставок, і, як тільки випадала можливість, Максим за вудку – і до води. Казав, на природі душа відпочиває, а думки світлішають.
Служба в армії, робота в місцевому сільгосппідприємстві, заробітки в столиці, за словами матері, син не боявся труднощів, розумів, що чоловік зобов’язаний турбуватися про сім’ю, дбати про майбутнє дітей.
Народження донечки Софійки стало для Максима найбільшою радістю. Він робив усе можливе, аби крихітка зростала щасливою. А з дружиною стосунки не склалися. І хоч розлука – завжди болюча, він вірив, що обов’язково зустріне свою половинку, ту, з якою проживе довге життя у великій любові.
А вона, з’ясувалося пізніше, була поряд, бо ж Аліна, як і він опановувала професію лаборанта в Плужненському професійному аграрному ліцеї. Але зрозуміти тоді, що це – його людина, не зумів. Їхнє листування зав’язалося ніби й випадково, в непростий для Максима період життя. І слова підтримки колишньої одногрупниці, розповіді, якими ділилася з ним, допомогли побачити ті риси характеру, ті погляди на життя, які були близькі йому.
– Максим – дуже добра людина. А доброти в нашому жорсткому світі так не вистачає. Він теж запав мені в серце. Знала, що з ним буду, як за кам’яною стіною, – розповідає дружина Аліна.
Ще більше зміцнилися їхні взаємні почуття, скріплені великою любов’ю, після народження донечки Злати.
– Діти – це сонечко, яким не перестаєш милуватися і тепло якого дає сили жити, – казав Максим.
І щоб захищати оце найдорожче сяйво, як і тисячі інших хлопців, Максим Сидорчук одягнув військову форму.
– Про війну нічого не розказував. Не хотів, щоб переживала. Старався заспокоювати, жартувати під час телефонного спілкування. Я відчувала, йому дуже важко, але й справді, щоб не ятрити серце, розповідала про наші домашні клопоти, про доню, – каже Аліна. – А в грудні 2022 року в Максима була відпустка. Якраз виповнився місяць із дня народження нашої Ілоночки. Він так бережно тримав її на руках, з такою любов’ю дивився, і все повторював: «Вона – справжня красуня…»
Та зустріч стала останньою з його дорогими донечками – Софійкою, Златою, Ілоночкою. І Аліні не раз повторював: «Ти бережи їх. Хтозна, чи повернуся…»
23 січня 2023 року, коли ще такими свіжими були враження про дім, рідних, у бою на Харківщині кулеметник І групи інспекторів прикордонного загону Максим Сидорчук отримав смертельне поранення. Йому було лише 23 роки.
– Хоч наше спільне життя було коротким, але дякую долі за те, що вона подарувала мені Максима. Його немає з нами. Але найцінніший подарунок – наші донечки – ростуть. І все більше нагадують своїми рисами мого коханого, – каже Аліна. – Його фото в кімнаті і Златочка, якій вже скоро виповниться 2.5 року, запитує: «Це хто?». – «Тато» – відповідаю. Вона, час від часу зупиняє погляд на портреті і повторює: «Тато, тато…». І хоч найменші донечки навряд чи пам’ятатимуть батька, але в них – його частинка. Очі, усмішка. Дивлюся на них і бачу свого Максима, – додає дружина. – Швидше б уже закінчилася війна. Щоб не було ні втрат, ні сліз. І – будемо жити.
Gismeteo 
