29 вересня в Україні вшанували пам’ять жертв Бабиного Яру. Саме цей день назавжди вписаний кров’ю в історію нашої держави, адже 82 роки тому – 1941-го в Києві сталася страшна за своїми масштабами трагедія – в урочищі Бабин Яр гітлерівські окупанти знищили євреїв, ромів, українців, полонених, цивільних та в’язнів концтаборів.
Загалом майже 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених розстріляні нацистами у 1941-43 роках. І до Бабиного Яру гітлерівці вбивали євреїв. Та саме Київ став першим у Європі містом, де знищили всю єврейську громаду.
Ніхто з киян не знав, що в липні рейхсмаршал Ґерінґ видав директиву про розроблення заходів щодо «остаточного вирішення єврейського питання в Європі». Йшлося про поголовне винищення єврейського народу. Окупаційна влада визначила місце для цього – Бабин Яр. Адже його території вистачить для десятків тисяч трупів, адже має довжину 2,5 кілометра при глибині до 50 метрів.
Оголошення з наказом всім євреям зібратися вранці 29 вересня склали трьома мовами – українською, російською та німецькою. Їх розвісили напередодні на стінах будинків, парканах, телеграфних опорах по всьому місту 28 вересня. І для чого з’явитися, не пояснили. Але хто не прийде – смерть. Водночас розпустили чутки, ніби євреїв «евакуйовуватимуть» – імовірно, до Палестини. Наступного дня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця.
Письменник Анатолій Кузнєцов описав усе, що бачив на власні очі, в документальному романі «Бабин Яр»: «Нескінченний людський потік складався з жінок, малюків, підлітків, старих, інвалідів на возиках, а також немічних, які не могли самі пересуватися, – їх несли на ношах.
Опинившись у районі, оточеному колючим дротом і поліцією, люди втрачали можливість повернути назад, – страшна пастка зачинилася. 29 вересня нацисти розстріляли майже 22 тисячі євреїв. Інших, кого не встигли знищити, запхали на ніч до гаражів танкоремонтного господарства, наступного дня їх вбили в Бабиному Яру.
Багато євреїв не пішли до Бабиного Яру, переховуючись у знайомих. Але на початку жовтня окупанти влаштували масовий обхід квартир. Виявлених євреїв звозили до тих самих гаражів, із яких вантажівками доправляли до Бабиного Яру і вбивали.
Станом на 12 жовтня, за звітами катів, кількість жертв перевищила 51 тисячу. Конвеєр смерті тривав. 14 жовтня автоматні черги знову лунали в Бабиному Яру – тепер знищили 308 євреїв з числа пацієнтів психоневрологічної лікарні
ім. Павлова.
Хлопчик, який читає оголошення, – це пам’ятник трагічним подіям вересня 1941-го, але водночас і самому письменнику Анатолію Кузнєцову, який не дав стерти пам’ять про Бабин Яр, опублікувавши важкі й болючі свідчення про нього.
Кілька страшних фактів:
- за хвилину в Бабиному Яру вбивали 40-45 осіб;
- наймолодшій жертві було
3 дні, тоді як найстаршій – 103 роки;
- у Бабиному Яру загинув 621 український націоналіст.
Зокрема, там обірвалося життя української поетеси, члена Організації українських націоналістів (мельниківців) Олени Теліги та її чоловіка Михайла.
Історії жертв, які вижили
Коридором смерті…
Георгій був німцем за походженням, викладав у Київській політехніці. Його дружина Розалія мала єврейське коріння. Останній раз їх бачили разом на перехресті Мельникова і Пугачова. Потім свідки згадували, як високий інтелігентного вигляду чоловік, обіймаючи молоду дружину, дійшов до ланцюга в чорних і зелених мундирах… Його з дружиною затягнуло у коридор смерті. Більше їх ніхто не бачив.
Вижила, прикидаючись мертвою
«Нас підвели до виступу над урвищем і почали розстрілювати з автоматів… Коли автоматна черга підходила до мене, я живою кинулася у яр.
Упала на трупи людей, у скривавлену масу. Серед жертв було чути стогін, дехто ворушився, були поранені».
Яром ходили ті, хто мав дострілювати поранених. Хтось пхнув Діну в груди ногою, наступив на руку. Та вона витримала біль і змогла не показати, що жива…Убитих присипали ґрунтом. Діна почала задихатися, в темряві потроху відгрібаючи пісок рукою. На поверхню яру вона вибралася вночі.
Хрестик урятував життя
Сергія Таужнянського на розстріл вела мама. Але вона здогадалася попросити простий хрестик у якоїсь жінки і одягла його на сина. Коли вони підійшли до яру, мама сказала: «Біжи».
З усіх німецьких офіцерів Сергійко вибрав, напевно, більш людяного. Кинувся до нього і став пояснювати, що він українець, доказ – хрестик.
Офіцер змусив дитину збирати гроші, які євреї розкидали по всьому яру, розуміючи, що вони вже не знадобляться. Увечері той же офіцер привіз хлопчика до міста і відпустив.
Отямилася з померлою дитиною на руках
«... Я, як і всі матері, тримала на руках свого синочка. Потім, видно, впала, знепритомнівши, і не пам’ятала вже нічого. Багато разів приходила до тями, відчувала, що жива: чула гавкіт собак, ніч, відчувала холодне тільце своєї дитини піді мною, і тяжкість трупів на мені і знову непритомніла.
Сильний озноб і страшний біль у голові та в усьому тілі змусили мене поворухнутися, і я почала вибиратися нагору. Моїм щастям було, що не дуже крутим виявився з цього боку яр.
Чіпляючись за чагарники, траву, я якось виповзла. Добралася до будиночка, постукала, на порозі будинку побачила стареньку, перелякану моїм виглядом, і знову знепритомніла ...».
Gismeteo 
