Народ завмер. Спочатку — в очікуванні весни, яка несе довгождане тепло й, відповідно, менші цифри у платіжках за газ і електроенергію (і чому, власне, ми не живемо там, де взагалі зими немає і в грубі палити не треба?). Тепер завмер в очікуванні грошей: «живих» субсидій та індексованих пенсій.
 Усюди тільки й мови, що про монетизацію та індексацію. Пенсіонери взагалі дочекатися не можуть, коли ж, нарешті, отримають вони ті додаткові гроші. І вже вкотре підраховують можливі варіанти, тішачи себе надією, що індексація буде відчутною. При цьому не один раз подумки просять Бога, аби надія ця не була марною...
 Втім час сподівань, як кажуть, минув. І ось, починаючи з  4 березня, пенсіонери, які отримують субсидії, почали разом з пенсією отримувати  «живі» гроші. Як це буде далі на практиці, побачимо. Поки що ж спробуємо розібратися, як усе повинно відбуватися.

Якось їхав у потягу з одним молодим чоловіком. І почув від нього історію, що видалася дивовижною. Думаю, вона й інших справжніх, а не шароварно-вишиваночних, патріотів України, теж схвилює. Для адекватного сприйняття важливо позбутися категорій хуторянського мислення, вождизму, або ірраціональності.
Ми живемо в епоху становлення економіки 6-го укладу і для її створення потрібні особливі фахівці. Факельні маніфестації можуть піднести дух, але аж ніяк не забезпечити місце Україні під планетарним сонцем. З таким завданням здатні впоратися тільки високочолі вчені, креативні інженери та кваліфіковані робітники.

Його називали колискою, йому завдячували натхненням, з ним пов’язували родинне тепло. А про багаті українські села слава линула по всьому світу. Зрештою, це воно, наше село, зберігає вікові традиції, у яких і закладений генетичний код українців.
Та коли сьогодні ти дістаєшся села, ідеш порожніми вулицями з жахливим відчуттям, що ніде ні душі, то навряд чи навіється оця «пафосність». Радше – туга і жаль уразять серце. Доля села – це доля його жителів. І у їхніх розповідях вона вимальована без прикрас, такою, як є насправді.

Історія знає чимало прикладів країн, які зміцнили свою економіку, зробивши ставку на оборонно-промисловий комплекс. “Оборонка” дійсно може стати тут серйозним драйвером, але тільки в поєднанні з грамотним плануванням і раціональним використанням ресурсів.

Останні кілька років Хмельниччина впевнено утримує перші позиції за рівнем врожайності в Україні. Це загалом  хороша тенденція, яка цілком може слугувати для написання чергових панегіриків нашій родючій, подільській землі. Утім  жити краще, а, головне, заможніше, це чомусь нам не допомагає і навпаки, може стати нашим прокляттям розвитку.