Ночами холоднішає — осінь  поступово набирає силу. Вже й холоди незабаром розпочнуться. Або, згадуючи гасло дому Старків з «Гри престолів», — «зима близько». Й мимоволі хочеться утеплитися. Не тільки ззовні — квартиру, а й всередині — жировий прошарок нагуляти, як у ведмедя. Перша думка — сала треба накупити. А телевізор розповідає «сальні жахіття» — страшенно дорожчає український продукт № 1: 100-140 гривень правлять за кіло в різних регіонах України. У Львові канапка, як кажуть галицькі новинарі, із салом коштуватиме вам
25 гривень. Не знаю, звісно, скільки на заході на бутерброд кладуть сала (може, й півкіля, як вони й говорять), але питання цін зацікавило.

Справді, й у Хмельницькому ціни на сало пішли вгору. Тиждень-два тому, розповіла продавчиня на ринку. Не настільки, як побачили телевізійники, але трохи здорожчало. Нині за нього правлять від п’ятдесяти гривень, найкраще — може коштувати вісімдесят, іноді навіть сто гривень за кіло.
— Чому так дорого? — питаю.
— Бо сало подорожчало, — «конструктивно» відповідає вона.
Наразі не є метою аналізувати економічні причини зростання цін на стратегічний продукт українців (треба поглянути на скорочення поголів’я, сезонність, експорт-імпорт, маркетингову жадібність продавців), бо закортіло подивитися, наскільки загалом стало дорожчим наше життя за останні п’ять років. З часу початку неоголошеної війни на півдні та сході держави.
Як зазначила начальник головного управління статистики в Хмельницькій області Людмила Хамська, «інфляція є в усьому світі. Більшість економік має інфляційний процес і це — нормально. Але й нормальним має бути індекс інфляції — співставним з ростом доходів громадян». Але агресія, яку розпочала Росія, призвела до важких наслідків у фінансовій сфері. У передвоєнні 2012-13 роки в Україні ціни фактично не змінювали (індекс інфляції — 99,8 та 100,5 відсотка відповідно). А в 14-му все подорожчало на чверть, в 15-му — майже наполовину. Загалом, якщо брати останні п’ять років зросли ціни у 2,4 раза. Варто запам’ятати цю базову цифру, бо з нею порівнюватимемо, що ж найрадикальніше б’є по нашому гаманцю.
Відразу зазначимо, що, як не дивно, згадане сало здорожчало менше — лише в 1,8 раза. Але це порівняння нинішнього серпня із серпнем 13-го. Мабуть, вересневі ціни на «біле золото» якраз і надолужують цей дивний дисбаланс, бо інші продукти харчування подорожчали співставно з базовою цифрою. До прикладу, м’ясо яловиче стало коштувати більше в 2,3 раза, свинина — в 2,4, птиця — в 2,6 раза, за даними головного управління статистики. Якщо цікавить, що дорожчало випереджаючими темпами, то це рис, хліб, морква: для нашого гаманця вони стали важчими за п’ять років у 2,7-2,8 раза. Натомість картопля та цибуля «пасуть задніх»: приблизно половину вартості додали в ціні.
Загалом продукти харчування й подорожчали на рівні нашої базової цифри. Одяг та взуття, фармація, побутова техніка взагалі набирали цінову вагу меншими темпами. Що ж стало головним рушієм інфляції? Що найбільше вдарило по наших гаманцях? Здогадуєтеся?
Електроенергія — у 3,8 раза! Опалення — в чотири! Гаряча вода — в п’ять! І нарешті «хіт сезону» — газ! Наведемо цифру повністю: індекс ціни на блакитне паливо – 873,4 відсотка. Тобто, газ подорожчав майже в дев’ять разів!
Докладно розписувати варварські дії стосовно свого населення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, вже і набридло, і не тема статті. Але знову штришком наголосимо: божевілля цін на вугілля, що прив’язані до «Роттердам +», та газу, що базуються на ціні на німецькому хабі, для всіх очевидно. І вугілля ми не веземо з Голландії, і газ у нас здебільшого вітчизняний. Нагадаємо, що торік, за даними НАК «Нафтогаз України», держава спожила 31,9 мільярда кубів блакитного палива, видобула ж 20,5 мільярда (з них на приватників припало лише 4,2 мільярда). Тобто дві третини газу — віт-чизняний, а більше половини — видобуто державними структурами.
Звідки ж такі ціни на енергоносії? Позатикати пельки вугільним та газовим олігархам, напхати грошви до своєї владної кишені! Це один аспект. Другий — нас вирішили грабувати не через податки, а завдяки штучним завищеним тарифам. Знаєте, які шалені прибутки отримує «Нафтогаз», тобто держава, обдираючи нас тарифами? Знаєте, наскільки наш бюджет залежить від нафтогазівників? За сім місяців поточного року «Нафтогаз», за інформацією з його ж сайту, сплатив до загального фонду бюджету 78,1 мільярда гривень або… 19,8 відсотка від загальних надходжень! На одну п’яту бюджет наповнюємо ми, сплачуючи непідйомні тарифи.
Але все ж обіцяв не заглиблюватися в цю тему, бо «на носі» чергове підвищення цін на газ — тоді докладно й аналізуватимемо тему енергоносіїв. Поки ж підкреслимо, частка газу та електрики в загальному подорожчанні нашого життя вкрай вагома, бо без енергоносіїв не буде ні хліба, ні картоплини. Жорстокі забави із тарифами нищать наш добробут.
Не хотілося б завершувати на сумній ноті. Бо у витрат є протилежний бік — дохід. А, як не крути, за ці п’ять років він суттєво зріс. Так, Хмельниччина пасе задніх у рейтингу областей за рівнем зарплати. Із середньою зар-
платнею 7518 гривень у липні ми значно відстали від решти регіонів. Гірша за нас ситуація лише в Чернівецькій і Чернігівській областях, на Тернопільщині та Херсонщині. Всі інші області показали кращий результат; в середньому по Україні — 9170 гривень. До речі, Київ уже вийшов на середню зарплатню… майже чотирнадцять тисяч.
Але, незважаючи на ганебний порівняно з іншими областями розмір, зростання зарплатні за п’ять років було доволі суттєвим. За даними головного управління статистики у Хмельницькій області, середня зарплата в нас у 2013 році була 2641 гривня. Порівняємо з нинішньою? Зростання у 2,85 раза. Тобто офіційний дохід, який проходить через статистичну звітність виріс більше, ніж ціни. Все пізнається у порівнянні.