Міжнародний день рідної мови порівняно молоде свято — до календарів усього світу воно ввійшло лише у 1999 році. І в Україні прописалося нещодавно, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.
Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок.

21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
 Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.
З нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови у Ластовецькій гімназії було проведено Диктант єдності та відкритий урок на тему: «Рідна мова — безцінна й невичерпна духовна скарбниця народу».
І учні Ластовецької гімназії долучилися до урочистого відзначення цієї славної дати. Мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.
Ми — українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.
Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло до скарбниці загальнолюдської культури, було зазначено вчителем української мови і літератури М. М. Мазурчаком.
Учні 7 класу Вікторія Гнатюк, Артем Мазур, Ілля Олійник і Каріна Цьомко розповіли про тернистий шлях боротьби української мови за незалежність, яку 270 років поспіль намагалися знищити, а разом з нею і український народ.
Зі словами привітання виступив директор Ластовецької гімназії О. В. Каськов, який сказав, що рідна мова починається з маминої колискової, з батьківського мудрого слова-поради, з пісні, з жарту, з любові.
Без мови не може існувати й розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Тож бережімо рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити одне одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим і добрішим.
Свято закінчилося написанням Диктанту єдності «Рідна мова». Учні мали змогу поринути у багатий світ краси рідної української мови, вшанувати пам’ять про видатних діячів нашого народу, завдяки яким вона сьогодні у нас є.
 Любіть і бережіть мову. Дружіть із граматикою — незмінним диригентом багатоголосого оркестру слів. Це була основна мета написання диктанту.
Тому знати, берегти і примножувати рідну мову — це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті інших народів.