У 2014 році ректором Подільського державного аграрно-технічного університету було обрано доктора економічних наук, професора, заслуженого працівника сільського господарства України, повного кавалера ордена «За заслуги» Володимира Іванишина.
6 вересня Володимир Васильович відзначив 60-річчя з дня народження. З нагоди цієї дати ми поспілкувалися з ювіляром. І розмова була не лише про  його життєві віхи, а через їх призму йшлося про здобутки, успіхи, невирішені проблеми, перспективи розвитку очолюваного ним вищого навчального закладу.

— Володимире Васильовичу, незаперечна істина — ювілей, то завжди гарний привід підбити підсумки зробленого, або, як кажуть, «час збирати каміння», час, коли можна озирнутися на пройдений шлях. Відомо, що він у Вас був непростим, не завжди встелений трояндами. То звідки і з чого він розпочався?
— Дійсно, життєвий шлях ніколи не був встеленим трояндами, тому, яку б стежину я не обирав, потрібно було завжди бути в тонусі, особливо, коли вирішувалися доленосні питання, приймалися важливі рішення. А каміння я і зараз не збираю (сміється), його просто викидаю на узбіччя, щоб не заважало йти далі, до цілі.
Свою трудову діяльність розпочав на рідній Тернопільщині трактористом колгоспу, де після служби в армії працював секретарем комітету комсомолу, головним інженером, заступником керівника, головою спілки селян. А вже у листопаді 1992 року розпочалася моя кар’єра в освіті з обрання директором Борщівського радгоспу-технікуму. Потім був призначений головою райдержадміністрації. З 1999 року — в Міністерстві аграрної політики України. Пройшов шлях від першого заступника генерального директора ДЛП «Украгролізинг», голови правління Національної акціонерної компанії «Украгролізинг», заступника міністра промислової політики України-директора Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування, керівника Українського науково-дослідного інституту прогнозування та випробовування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва ім. Л. Погорілого, генерального директора Аграрного фонду України, радника Віце-прем’єр-міністра України, до очільника Навчально-наукового технічного інституту Національного університету біоресурсів і природокористування України, проректора з навчально-науково-виробничих питань розвитку і адміністративно-господарської діяльності НУБІП України.
І саме 2014 рік змусив мене знову повернути туди, куди вперше подавав документи на навчання — до Подільського державного аграрно-технічного університету (під час мого вступу це був Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут), але вже не в особі абітурієнта, а в особі ректора. А вищу освіту я здобув в Одеському політехнічному інституті. Ось така моя «невеличка дорога», мій особистий шлях, який не закінчиться, аж допоки житиму на цій землі.
 — Що стало причиною Вашого переїзду на Кам`янеччину, на чию пропозицію погодилися перейти керівником закладу вищої освіти?
— Пропозиція надійшла у грудні 2013 року з Міністерства аграрної політики і продовольства України (у той час університет ще підпорядковувався цьому відомству). Було поставлене завдання — до початку нового навчального року вивести заклад з кризи, адже він перебував на межі закриття, маючи колосальні борги із зарплати та комунальних послуг, які на той час становили майже дев’ять мільйонів гривень, також відбувався відтік науково-педагогічних кадрів, студентів. Проте я розумів, що закриття майже столітнього університету, одного з перших аграрних в Україні, знищення такої кузні кадрів було би непоправною помилкою і трагедією не тільки для нашого регіону, а й для України в цілому.
Звичайно, спочатку довелося нелегко: потрібно було працювати по-новому, відповідно до реалій того часу, й цьому вчити колектив. Але, вважаю, що моя стратегія була правильною, оскільки на виборах ректора у 2014 році понад 80 відсотків колективу висловило мені свою підтримку — тоді я зрозумів, що працюю недаремно і в потрібному напрямку.
— Сім років Ви очолюєте аграрний університет, за цей період зроблено багато для його подальшого становлення як навчального закладу європейського зразка. Які секрети успіху?
— Спільно з колективом вдалося вийти на якісно новий рівень: у нас сьогодні немає жодних боргів, реалізовано багато задумів, маємо не менше напрацювань та перспективних планів розвитку на майбутнє.
А секрет успіху, на мою думку, доволі простий — це злагоджена робота усього колективу, від обслуговуючого персоналу до керівників вищої ланки. Я завжди притримуюся бачення, що кожен з нашої великої багатотисячної університетської родини може і повинен робити свій внесок у розвиток закладу вищої освіти, чи то студент-першокурсник, чи досвідчений професор.
— Університет відомий своїми давніми традиціями міжнародного співробітництва. На чому воно ґрунтується?
— Звичайно, міжнародна діяльність досить активно проводилася і до моєї каденції. Але не буду приховувати, за останні роки в цьому напрямку виконано чималий «шмат» роботи: наші студенти і науково-педагогічні працівники можуть проходити стажування майже в тридцяти країнах світу, суттєво збільшено перелік партнерів.
От взяти, приміром, Інститут нафти і газу в Кракові, з яким ми спільно проводимо дослідження з відновлювальної енергетики, чи польську компанію DAK GPS, у співпраці з якою створено навчально-наукову лабораторію для вивчення ефективності застосування енергії, отриманої з біомаси. Загалом кількість наших міжнародних партнерів сягає близько шістдесяти, і це не лише в країнах Європи — маємо зв’язки і в Азії, і на Близькому Сході, і в Сполучених Штатах Америки.
— Наразі очолюваний Вами виш перейменовано в заклад вищої освіти — «Подільський державний університет». Що після цього має змінитися? Мабуть, не лише вивіска.
— Процес щодо зміни назви і статусу на класичний багатогалузевий університет розпочали ще після сторічного ювілею. Взагалі така ідея з’явилася досить давно, і для цього є вагомі підстави. Наш виш вже не один рік готує фахівців не лише агарного напрямку: з 19 спеціальностей до галузі «Аграрні науки та продовольство» належать лише 6 спеціальностей. А є ще спеціальності педагогічного напрямку, електрична інженерія, 6 економічного напрямку та інші. Тобто, ці спеціальності, звичайно, мають місце в аграрному секторі економіки, але водночас вони важливі і в інших галузях.
Тривалий час університет є кузнею кадрів для різних галузей народного господарства України. Серед наших випускників — чимало державних і політичних діячів, військовослужбовців Збройних сил України, Служби безпеки України і Національної поліції України. Чимало з них працювали і працюють головами обласних, районних адміністрацій, очільниками міст.
Крім цього, у наших відокремлених структурних підрозділах-коледжах уже проводиться підготовка молодших бакалаврів за неаграрними спеціальностями: право, будівництво і цивільна інженерія, туризм. І я вважаю, що ми повинні надати можливість студентам здобути повний курс вищої освіти, аж до магістра, за цими та іншими спеціальностями.
У перспективі, як було сказано, у нас першочергово — це розширення переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців. Які саме нові спеціальності? Час покаже. Звичайно, ми враховуємо зацікавленість абітурієнтів тим чи іншим фахом, беремо до уваги теперішню пандемію коронавірусу, зауважуємо відтік наших студентів за кордон. Але я впевнений, що починання у цьому напрямку завершаться успіхом.
— Володимире Васильовичу, відомо, що керівництво закладом вищої освіти — це робота, пов’язана з великою відповідальністю. Хто сьогодні у Вашій команді, який науково-викладацький склад? Як співпрацюєте з громадськими організаціями?
— Сьогодні наш колектив можна назвати молодим, як для університету — середній вік працівника — 46 років. У нашій команді працюють і молоді фахівці, які ще набираються досвіду, і досвідчені співробітники, які є досить компетентними, маючи за спиною великий багаж знань. Щодо співпраці з громадськими організаціями — маємо багато партнерських контактів як на міському та обласному рівнях, так і всеукраїнському. Стосовно останніх спільних проєктів, зверну вашу увагу на курси підготовки військовослужбовців-учасників АТО «Норвегія-Україна», який провадимо на базі університету спільно з Університетом NORD (Норвегія), ГО «Міжнародна фундація науковців та освітян», а також із Кам’янець-Подільським об’єднанням товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнською ініціативою «Активна громада Кам’янця-Подільського». За підсумками першого року роботи майже 60 військовослужбовців пройшли перепідготовку за курсом «Аграрний менеджмент». Тісно співпрацюємо з первинною організацією ветеранів вишу.
— Над чим працює ювіляр, відомий нині як в Україні, так і далеко за її межами науковець?
— Основними напрямами наукової діяльності на сьогодні є розробки науково-методичних основ і стратегічних питань агролізингу в Україні, матеріально-технічного забезпечення агропромислового комплексу держави. Хочу зауважити, в своїх працях я перший в Україні обґрунтував роль фінансового лізингу в забезпеченні сільськогосподарських підприємств засобами механізації. Підсумком моїх досліджень у цьому напрямі став захист кандидатської (у 2003 році) і докторської дисертацій (2011).
Також на сьогодні увага зосереджена на розвитку сільських територій і об`єднаних територіальних громад, адже ця тема актуальна в соціально-економічній сфері України. Крім цього, займаюся підготовкою чотирьох аспірантів і є науковим консультантом двох докторантів. А взагалі в цілому працюю над тим, аби й надалі наш заклад вищої освіти готував висококваліфікованих фахівців, які користуються високим попитом на ринку праці, робив вагомий внесок у розвиток нашої держави, досяг гідного визнання не тільки в Україні чи близькому зарубіжжі, а й у світі.