Вже минуло 36 років із часу найбільшої техногенної катастрофи, яка сталася на Чорнобильській атомній електростанції, а її наслідки ще довго впливатимуть на наше життя і життя наступних поколінь. Два потужні вибухи на четвертому реакторі назавжди змінили не лише нашу державу, а й світ в цілому.

Цьогоріч до Дня пам’яті Чорнобильської трагедії в Хмельницькому працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій вже традиційно віддали шану всім ліквідаторам.
Щоб висловити слова вдячності героям-чорнобильцям за подвиг, надзвичайники Хмельниччини разом із головою Хмельницької обласної ветеранської асоціації ветеранів війни та цивільного захисту Сергієм Гриником завітали до ліквідаторів трагедії на ЧАЕС Аполлінарія Швеця та Ростислава Жука. Вони поділилися із гостями спогадами про ліквідацію наслідків катастрофи. Зокрема, Аполлінарій Григорович брав участь у відкачуванні «важкої» води з-під реактора та очолював першу групу вогнеборців Хмельниччини чисельністю 60 осіб на десяти пожежних автомобілях, яка була відправлена 9 травня 1986 року.
Колишній начальник відділу цивільної оборони Управління пожежної охорони Хмельницького облвиконкому полковник Ростислав Жук розповів, що у 1986 році він був начальником відділу цивільної оборони. «Про аварію, що сталася
26 квітня на ЧАЕС, дізнався через два дні по тому. Але що трапилася трагедія такого масштабу — я не знав. Мені сповістили: звичайна аварія з дуже неприємними наслідками. Все приховувалося, інформація була секретна. Втім вдалося частково з’ясувати правду і стало зрозуміло: аварія на Чорнобильській атомній — значно серйозніша, бо ліквідатори, які першими виїхали на місце, — померли, — розповів чоловік і додав: — У кінці літа мене викликали до Тернополя для підготовки загону рятувальників на виїзд до Чорнобиля. Потім готував хлопців з Івано-Франківська. І в листопаді прийшла вказівка вирушати до ЧАЕС. Перед заїздом у місто Чорнобиль — нас переодягнули у звичайний тканинний одяг».
Коли вперше Ростислав Жук ступив у зону катастрофи, то найбільше йому запам’яталися яблуні, без листя, але з яблуками на сухому гіллі. А в самому райцентрі — Чорнобилі, так дивно, на балконах ще сушилися рушники, одяг, дитячий візок стояв і жодної людини... Як місто-привид. Тільки ліквідатори ходили... І тиша. «Мене тоді дуже вразило, — каже він, — біля атомної був ліс, і всі ялинки руді. Тепер його називають Рудим лісом, але спочатку від побаченого кров холола. А на вахті (вхід до станції ЧАЕС — ред.) стояли 18-річні хлопці строковики. Стояли на вахті по шість годин. Діти...
Ростислав Жук і Аполлінарій Швець — рятувальники, за спиною яких ціла історія врятованих життів та «війна» проти техногенної катастрофи. На жаль, сьогодні в умовах війни в нашій державі, після захоплення ЧАЕС рашистами, велика загроза нависала над Україною знову. Та, не приведи Боже, до такої біди, яку довелося пережити 36 років тому.
Молимося і дякуємо нашим ліквідаторам за їхню відвагу і подвиг в ім’я України!