Надрукувати
Категорія: Історія
Перегляди: 959

Справжні цифри жертв голодомору 1932-33 років, за різними підрахунками вчених, з роками мінялися: одні казали, що загинуло менше мільйона українців, інші називали цифру – 4 мільйони, а деякі говорили про 7 мільйонів, навіть називали і цифру – 15 мільйонів загиблих. Та відомо одне, що жертви голоду стали політичним інструментом – бо дехто цілеспрямовано занижував кількість замордованих голодом, а дехто навпаки – завищував. І питання про те, скільки реально людей померло від голоду, не давали спокою дослідникам роками.

Та перенесемося трішки наперед – в 1941 рік. Німецькі війська активно наступали... Радянська влада знищує в київських архівах статистику населення України в період голоду. І небезпідставно. Вже незабаром в окупованому німцями Харкові український агроном-­економіст Степан Сосновий підрахує кількість жертв голодомору. Він зробив це першим на науковому підґрунті – на основі статистики, проте без важливих даних, які знищили. Та, як виявилося згодом, вони збереглися в Москві, точніше – їхня копія.
Кілька років тому українські вчені з Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи скопіювали і привезли ці документи до України. Саме вони разом із американськими дослідниками вперше зробили повномасштабне дослідження демографічних втрат від голодомору. Вони стверджують, що їхні підрахунки наукові, а не політичні. Щоб зробити це, вчені на основі знайдених архівних документів реконструювали статистику народжуваності та смертності населення України між 1927 і 1939 роками. З даних прибрали фальсифікації радянської влади, потім від усіх померлих у роки голодомору відняли тих, хто помер би і так своєю смертю. Отож вчені виявили: від голодомору в 1932 році загинули 250 тисяч українців, у 1934-му, коли всі вважали, що голодомор закінчився, – померло 160 тисяч осіб, а в страшному 1933 році їх було в десятки разів більше – 3 мільйони 530 тисяч наших громадян. Крім того, на думку дослідників, через голод не народилося майже 600 тисяч дітей. Таким чином Україна втратила майже 4 мільйони 500 тисяч людей. Практично всі загиблі – селяни. Для порівняння: навіть під час жорстокої німецької окупації смертність на селі була втричі меншою. Але чому така велика смертність? Жахливі погодні умови? Проте голод через посухи та неврожаї траплявся в Україні і раніше, та ніколи не гинуло стільки людей. Це перший факт, що засвідчуватиме штучність голодомору. Тоді більшість померло в 1933-му, точніше протягом шести місяців, найбільш смертоносним став червень. Так масово і швидко від природного голоду не гинули ніде й ніколи в світі.
У селян нахабно відбирали все – і не лише зерно. Тисячі бригад радянських активістів, взявши до рук металеві штики – щупи, шукали в землі заховане зерно. Однак насправді вони вигрібали будь-який харч.
Проте не всі регіони України постраждали від голоду однаково, і це ще одна деталь, яка свідчить про його штучність. До прикладу, під час голодів 1921-23 і 1946-47 років найбільше страждали жителі українського півдня. І це закономірно, бо саме цей регіон традиційно потерпав від засух і відповідно – неврожаїв. Але в 1933 році відбувся абсолютно протиприродний голод. За новою статистикою, тоді більшість загинула не на півдні, а в центрі. В тодішніх Київській та Харківській областях померло майже 2 мільйони людей, натомість у Дніпропетровській, Одеській та Донецькій областях – майже 900 тисяч українців. Це відкриття вчених стало справжньою сенсацією, адже вони також виявили, що найменша кількість загиблих була в Донецькій та Чернігівській областях. І це теж не випадково, бо Чернігівщина – важкодоступний болотистий і не надто родючий регіон, тому з колективізацією там не поспішали, а їжу можна було знайти ще й у лісах. А Донецька область – надважливий індустріальний центр усього СРСР, тому від його стабільності залежало утвердження режиму Сталіна. Південні області – основні виробники хліба, і саме туди після довгих місяців голоду влада спрямувала продовольчу допомогу. І робила це не для того, щоб врятувати людей, адже наближалася весняна посівна кампанія 1933 року, – хтось врешті мав засіяти родючі поля українського півдня, бо мертві цього б не зробили. А нехліборобний центр, де загинуло найбільше людей, невипадково залишили без допомоги. З цього випливає, що цей голод був штучний.
Крім того, від голоду гинули люди і в Росії, зокрема на Поволжі та Кубані, регіонах, де українців проживало не менше 50 відсотків від загальної кількості населення. Там, як і в Україні, у селян відбирали всю їжу. І саме в цих регіонах з’явилися перші чорні дошки, які невдовзі запровадили і в Україні. На них потрапили сотні сіл, які не змогли виконати завищений план хлібозаготівлі. Ці чорнодошкові села повністю заблоковували, тож селяни повільно і масово гинули. Кордони України та Кубані теж були закритими, і навіть втечею не давали людям можливості врятувати життя...
Степану Сосновому, який працював над підрахунками загиблих людей під час голодомору, дивом вдалося опублікувати своє дослідження, за що отримав від НКВД 25 років в’язниці. Попередньо вважали, що саме 7 мільйонів 500 тисяч осіб померло під час голодомору. Ця цифра стала популярною серед української діаспори. Наразі її об’єктивність активно відстоюють деякі українські вчені та державні інституції. Однак вчені з інституту демографії стверджують, що ця кількість завищена. Сам Сосновий називав цифру 4 мільйони 800 тисяч – близьку до висновків українських вчених, які говорили про 4 мільйони 500 тисяч загублених життів від штучного голоду. Таким чином, помер кожен восьмий житель України. І ми, на жаль, ніколи не дізнаємося, ким могли би стати ці люди. Світла їм пам’ять.