Друк
Категорія: Любисток
Перегляди: 3533

Коли доймає нестерпний головний біль, то Ганна Якимовська не шукає пігулку, що знеболює, завдаючи  шкоди. Моя давня знайома поспішає до місцевої цілительки бабусі  Василини Дубравіної за порятунком. І біль минає,  наче  хвороби й  не було.
Цього разу до Василини ми вирушаємо на гостини. А, погомонівши  з незвичайною жінкою, яка володіє  даром зцілення душі і тіла,   моєму  здивуванню   нема меж.

Як завжди, у бабусі Василини на подвір’ї людно. Кожен прийшов чи приїхав здалека зі своєю  бідою. Жінка нікому не відмовляє, хоча  вже, мабуть, втоми-
лася.
Лікування розпочинає зі щирої молитви, звертаючись до Бога і всіх  святих, швидко качає колами по голові, а потім  по усьому тілу звичайне куряче яйце.  Якраз  воно після півгодинного сеансу, збовтане, і підкаже їй  причину недуги. А вони різні – вітром продуло чи злі люди  наврочили.
Чоловік приніс бабусі Василині сорочечку онука. Вона узялася качати по дитячій одежині яйцем, промовляючи молитви. А надбивши його і переливши у кварту, зауважила — через переляк дитина неспокійна й дратівлива, кричить та погано спить. “Приходьте ще і не бійтеся, — наче читає думки чоловіка. — Викачування яйцем ніколи шкоди не завдасть. Навіть можете онуку під подушку покласти його, тільки щоб було свіже й не лежало у холодильнику”.
Завжди тішиться Василина Михайлівна, коли після її сеансів настає одужання. А про такі історії вона може розповідати безкінечно.  “Якось приїхала до мене із Закарпаття жінка із шестирічним сином. Із народження дитину мучив затяжний кашель. Лікарі ставили різні діагнози, приписували пігулки та уколи, але хлопчика роз’їдала хвороба. Тричі викачувала яйце дитині, і настало полегшення”.
Багатьом допомогла позбутися рожі, інфекційного захворювання, хоча сучасні медичні ліки й спроможні пригасити недугу, але вона знову дає про себе знати.  А от з допомогою яйця і молитви, яку промовляє цілителька, рожа пропадає.
Вдавалося бабусі Василині повертати заблудлих і невірних чоловіків у сім’ю. Та й недавно в її оселю прийшла молодиця, в сльозах, бо залишилася сама з дрібними  діточками. Була щаслива у  шлюбі, аж  поки не з’явилася розлучниця. За весільним столом у далекого родича з нею познайомився. Вона й підливала йому в келешок горілки. Того невірного чоловіка бабуся Василина не бачила, а тільки качала з молитвами  яйцем по його одежині. І після кількох таких сеансів батько трьох дітей забув дорогу до тієї  легковажної жінки, бо йому наче в очах розвиднілося.
 Про свої незвичайні здібності зцілення  Василина Дубравіна  довго не здогадувалася. А, може, це неземна винагорода їй за страждання й любов до ближнього?
У Воронівцях, на Теофіпольщині, минуло її дитинство. А чи воно було? Бо ж у першому класі лише кілька місяців навчалася, і більше до школи не ходила, а доглядала за сестричкою й братиком. А ще вітчим лупцював за найменшу провину.  З шістнадцяти років тяжко працювала на торфовищах у сусідньому селі.
Найбільшою радістю для Василини стали двоє синів, яких сама виховувала.  Старшенький, вісімнадцятирічний Коля, хотів заробити якусь копійчину в колгоспі, але вже на третій день опинився під гусеницями трактора. Помер бідолашний.  Велике й вічне горе завдало жінці не лише душевних страждань,  а й фізичних мук. Хвороба її була затяжною, а лікарі – безсилі. Марні сподівання покладала й  на знахарів, хоча й відомих. Лише після відвідин монаха наче на світ народилася. Саме від нього вперше почула про нервові вузли, які  є причиною душевного і фізичного болю. А вже значно пізніше переконалася у лікувальній силі курячого яйця.
Можливо, Василина Дуб-
равіна ніколи й не наважилася б узятися за  зцілення, якби не сусідський хлопчик, якого наче підмінили.
—  Хтось, напевне, його наврочив – Андрійко марнів на очах,  дерся на стіни,  зі школи не міг сам прийти, бо голова паморочилася. Тоді порадила його матері, щоб не гаяла часу й відвела сина до знахарки, — пригадує Василина Михайлівна. —  А малий школярик уперся  й не хотів нікуди йти, бо з нього сміятимуться. Погодився, щоб я покачала яйцем, а молитви знала ще змалечку —  від матері їх почула. Не була впевнена, чи зможу допомогти Андрійкові, але дуже хотіла. Після трьох викачувань напасть як рукою зняло…
Звістку про зцілення школярика  не вдалося втаїти, бо його мама поділилася радістю із родичами. І уже понад двадцять років бабуся Василина допомагає людям позбутися недокучливих недуг.
Жінці вісімдесят вісім років  минуло – зір слабшим став, уже й недочуває та й щоденна втома її охоплює. Проте, каже, що не наважиться відмовити стражденним, а тим більше  безневинному дитятку в допомозі.