Коли Руслан Плахов їхав на фронт, то обіцяв своїй дружині повернутися та потанцювати з нею. Чекала й вірила, що слова дотримає, не раз із чоловіком кружлятиме у вальсі. Однак війна — жорстока, невблаганна — розлучила Оксану із Русланом.
Була на вершині щастя з коханим понад шістнадцять років. Хоча і не сподівалася, що випадкова зустріч стане початком спільного життєвого шляху. Якраз тоді була розлучена, а він теж самотній. Ні на мить Руслан не сумнівався, що Оксана — його доля. Так воно і сталося.
Він цінував і поважав свою сім’ю, маленька доня для нього стала безмежною радістю та невичерпною втіхою.
«Разом ми ніколи не нудьгували, — розповідала Оксана Миколаївна. — Весело проводили час за настільними іграми, їх у нас вдома чимало. Ходили на прогулянки у ліс чи вечірніми вулицями рідного міста, а взимку грали сніжки, каталися на льоду. Іноді мені здавалося просто неможливо бути такою щасливою. Та ні, можливо, ще й як, коли поруч був такий чоловік, який прихиляв небо до твоїх ніг, цінував, поважав, любив, оберігав і здійснював твої мрії»…

У 2014 році Руслан Плахов змінив цивільну професію на військову службу, узявши до рук зброю, аби захищати Україну від посягань ворога. Вкрай рідко навідувався додому, і хоча здавалося, що цій розлуці не буде кінця-краю, але дружина не втомлювалася чекати свого коханого.
— У серпні 2019 року із донькою поїхала на Азовське море. Руслан уже як рік перебував на Чонгарі. Стільки ж часу його не бачили. Яке це було щастя, коли його відпустили на цілих десять днів. От тоді Руслан навчив доньку і плавати, і пірнати.
Повномасштабне вторгнення ворога додало Оксані ще більше страху та переживань. Адже жінка знала, що 80 окрема десантно-штурмова бригада, в якій служить її чоловік, перебуває в епіцентрі запеклих боїв. Однак вірила, що Всевишній вбереже його від лиха.
— У червні 2022 року Руслан отримав поранення у руку. Ані у Краматорську, ані у Дніпрі лікарям не вдалося дістати осколок. У Києві його прооперували.
Невдовзі ми прогулювалися вулицями столиці, і, попри війну, мріяли про мирне майбутнє. Я й не здогадувалася, що наше фото на пам’ять стане останнім…
Після короткої відпустки Руслан Плахов знову вирушив на фронт. А 30 жовтня 2022 року на війні обірвалося життя відважного воїна, який до останнього подиху боровся з російськими загарбниками.
— Хіба можна змиритися з тим, що найріднішої людини, яка стала для нас всесвітом, уже більше нема? Донька Маша, хоча й Руслан вчив її бути сильною та самостійною, не хоче вірити, що більше його ніколи не побачить. Навіть після загибелі своєму татусеві писала листи, надсилала повідомлення через додаток «Сигнал». Дотепер часто плаче, благаючи мене повернути час назад.
Про неймовірну мужність та героїзм Руслана Плахова йдеться у петиції, яку створили побратими, бо вважають його гідним найвищої нагороди — Героя України. Клопотання військовослужбовців, 80 окремої десантно-штурмової бригади, що набрало понад 25 тисяч голосів, перебуває на розгляді Президента.
Досвідчений воїн Руслан Плахов із позивним Кошмар, був нещадним для ворогів, а для молодих бійців став батьком, навчаючи їх військової справи, гартував і фізично, і духовно. Із теплотою та повагою розповідають про Руслана його побратими: «Завдяки йому і його знанням, які передав нам, більшість із нас живі та продовжують свою справу. Він завжди йшов пліч-о-пліч з нами в бій. Він ніколи не пасував перед ворогом і йшов до кінця. Під обстрілами ворожих танків біг рятувати бійця, який уже був непритомний. І це йому вдалося. Хоча Кошмар обіймав одну з керівних посад і, здавалося б, має сидіти в тилу, але був не з таких. На початку повномасштабної війни був
одним із перших, хто зустрів ворожу колону бронетехніки із купою піхоти, яку розтрощили майже вщент. Кошмар самотужки з кулемета відправив на «відпочинок» взвод ворожого так званого елітного підрозділу»…
На вершині смутку та невимовного болю опинилася Оксана Плахова, вдова сміливого воїна. Та все ж знаходить сили, аби не обділити увагою та турботою свою тринадцятирічну доньку. Однак для неї рідний татусь не лише Герой, нагороджений трьома орденами «За мужність», а цілий всесвіт. І ніколи ніхто та ніщо його не замінить.