З любов’ю, захоплено Людмила Мукомела розповідала про своїх вісьмох дітей. Без сумніву, вона щаслива синами й доньками. Кожен день із ними — неповторний.

Радіє з того, що найменшенька однорічна Вероніка наважилася зробити самостійні кроки — несміливі й кумедні. Старшенькі сестричка з братом навперебій намагаються їй допомогти. Та ще ніхто з малечі, переконана багатодітна мама, не навчився упевнено ходити, не набивши гулі. Та й зрештою за п’ятьма непосидами, які бавляться на подвір’ї, доводиться пильно стежити. А найстарші уже торують шлях у самостійне життя — Іван, здобувши професію, працює, Петро навчається у коледжі, а Христина стала студенткою університету.
Навіть не уявляє Людмила, чи справилася б із нескінченними клопотами, якби не чоловік Станіслав. Хоча й втомлюється на роботі, та все ж намагається дружині допомогти зі щоденними, домашніми справами, яких не перелічити.
 На скруту багатодітна мати не нарікає. Хоча й зарплата чоловіка не така вже й велика, та її вистачає на все необхідне для родини. Неабияким порятунком від бідності стало велике господарство де, окрім корів і свиней, курей, є кролі та нутрії, які стали улюбленцями дітей. А біля землі охоче працюють не лише дорослі, а й школярики Каріна та Владислав.
Якби хтось сказав Людмилі, що вона з рідного села Малий Карабчіїв уже з трьома діточками прийде у невістки, то не повірила б. Проте доля примхлива. Після невдалого шлюбу все ж вирвалася зі своїх сумнівів та вийшла заміж за Станіслава. А йому не забракло терпіння понад три роки чекати згоди коханої.
 Та й Станіслава Вікторівна не перечила синові, а діти невістки стали для неї рідними внуками. І згадала вона, як Іванко, Петрик та Христинка несміливо переступили поріг її дому. Відтоді збігло десять років. Хоча й підросли вони, та залишилися такими ж ввічливими й спокійними.
Похвалила свекруха невістку за те, що в неї вистачає терпіння до дітей. Хоча й часто вередують, але їх не сварить, а обцілує та ще лагідними словами заспокоїть.
 От тільки жаль Станіславі Вікторівні, що вона не може навіть наглянути за дітьми, бо вже за поріг хати їй нелегко вийти та ще чоловік нездужає. Отож увесь тягар щоденних турбот упав на плечі невістки та сина.
 У вихідні завжди збирається велика родина. Тоді Людмилі додається клопотів, бо готує стільки страв, наче на весілля. Адже трьом дітям треба сумки зі смачненьким зрихтувати. Проте помічників їй вистачає. Коли ліпить вареники з різною начинкою, то навіть чотирирічна Ангеліна та дворічна Евеліна розкачують варенички.
Під одним дахом проживає у злагоді велика родина. Емілії Йосипівні, багатій на правнуки, виповнилося 94 роки. Вона впевнена — спокій і тепло принесла в їхній дім невтомна невістка.