Надрукувати
Категорія: Любисток
Перегляди: 338

Михайло готувався до демобілізації, коли німецькі полчища заполонили небо і землю. На той час рядовий Молотай добре освоїв професію військового шофера, і хоч грізною технікою виявилася всього-на-всього «півторачка» (вантажний автомобіль ГАЗ-АА), але, в порівнянні з піхотою в обмотках, він завжди почувався військовою елітою. Було тільки прикро, що оспівана в піснях Червона армія швидко рухалася не зовсім у той бік, куди мала б рухатися.

Вирівнювали лінію фронту і обирали нові позиції, аж поки не опинилися на Волзі. Звідти й розпочався зворотний відлік так давно очікуваної Перемоги. Чотири автомобілі було в послужному списку Михайла Молотая. В його поступальному русі до перемоги дві «півторачки» і два ЗІСи. Ніхто не питав про настрої рядового Михайла, але віра в перемогу з'явилася після Курської битви. Здавалося б, доля усміхнеться рядовому, і в обіймах із фортуною він вийде не тільки живим, але й неушкодженим. Однак... не вберігся. Вже на території Польщі, зачищаючи нещодавно визволений район, загін Михайла зіткнувся з групою німців, де в перестрілці отримав поранення у передпліччя. Так Михайло Молотай потрапив у санітарний потяг у польському містечку Бидгощ. Особливу увагу пораненому шоферу приділяла сімнадцятирічна санітарка Соня Вишнева, яка й стала його дружиною. Так трапилося, що санітарний потяг 1797 був переданий новоутвореній Польській державі, а червоноармійцю Молотаю після одужання запропоновано до закінчення війни службу шофером у новому шпиталі в званні капрала.
Перемогу зустріли у Бидгощі, а служити довелося до 1946 року. Соня демобілізувалася першою і зустріла чоловіка на його батьківщині в селі Ружична Хмельницького району.
Після служби у війську польському Михайло приїхав додому, до сім'ї і влаштувався шофером у місцевому колгоспі. На той час в селі будувалися майже всі, тому й транспорт грав чи не першу скрипку.
Одна за одною на світ з'явилися чотири доньки. Молотайський жіночий батальйон, якщо сюди додати дружину і двох сестер. Минули роки, три доньки отримали вищу освіту, а дружина Соня за його життя так і не працювала офіційно.
Ще не всі у Ружичні забули щедру і безкорисливу людину з великим серцем і чистою душею Михайла Молотая. На День Перемоги на могилі батька, а тепер уже й матері, збираються доньки зі своїми дітьми. Пам'ять — це все, що залишає людина після себе, і нехай вона буде невмирущою.