Бог обдарував Нелю Дрогомерецьку різними талантами – чудовим голосом, хистом до малювання. Вона пише вірші, у поетичних рядках висловлює свої враження. Жінка — неабияка майстриня — із звичайних стрічок виготовляє дивовижні прикраси, а бісер у її руках перетворюється у пишні букети з квітів. А ще створює картини із зерна.

І не дивно, як була школяркою, то приміряла до себе різні професії.
– У моєму селі Куровечка усі жили дружно і весело. А у нашій оселі жінки збиралися на вечорниці, – розповідала Неля Анатоліївна. – Коли мама пекла весільний коровай, то допомагали їй прикрашати, співаючи пісень. Я так любила їх слухати. І уже мріяла співати на сцені. Коли ж учителька хвалила мої малюнки, то вирішила стати художником.
Тоді навіть не здогадувалася дівчина, що, закінчивши педагогічне училище, працюватиме вчителькою початкових класів у сусідньому селі Сарнів. І у виборі вона професій не помилилася. Бо ж Неля Анатоліївна майже тридцять років трудиться на педагогічній ниві.
Не лише відкривала учням прекрасний світ пізнання, а ще й прищеплювала навички до творчої праці. Коли ж опанувала техніку викладання картин зерном, то вихованцям передавала секрети майстерності. Разом із дітьми збирала зерно із різних культур, та навіть із бур'янів, як от із дикої петрушки. Просушивши його, навчала вихованців створювати своїми руками декоративні картини.
– Техніка виготовлення не така уже й складна, – зауважила Неля Анатоліївна. – Проте творчий процес вимагає неабиякого терпіння та зосередженості. Адже доводиться підхоплювати по одній зернині, пінцетом чи руками, та щільно викладати на оброблену клеєм поверхню.
Вибравши сюжет із казок чи творів Тараса Шевченка, створювала ескіз на листку фанери. Наносила тонкий шар клею на ділянку малюнка, потім клала зернину до зернини і невдовзі з'являвся справжній витвір мистецтва.
– Мої вихованці залюбки бралися за виготовлення картин із дарів природи, – продовжувала співрозмовниця. – Використовували картон високої щільності, попередньо зафарбувавши його у бажаний колір, та будь-які крупи чи навіть корм для папуг. – Мої непосиди змінювалися на очах, бо творча праця сприяла уважності, виховувала терпіння та старання.
Вкладала не лише у школяриків часточку своєї душі, а й у доньку Яну та сина Ігоря. Нині пишається ними, бо обоє самостійно торують шлях до обраних професій. Не лише навчаються у Варшавському університеті, а ще й працюють. Щодня із нетерпінням чекає від дітей звісточки.
Звісно ж, хотілося б їй у парі долати життєву дорогу, радіти із чоловіком Анатолієм успіхам доньки та сина, але уже третій рік минає, відтоді, як стала вдовою. Був і розпач, і порожнеча, проте коли ступала на шкільне подвір'я, то намагалася приховати свою печаль. Адже завжди з радістю зустрічала своїх вихованців – щирих та привітних.
І як завше, коли розвесниться, плекатиме красу – із насіння вирощуватиме різнобарвні квіти не лише на своєму обійсті, а й на шкільному подвір'ї. Талановита в усьому, Неля Анатоліївна упевнена: не можна виховати хорошу людину, не прищепивши їй любов до прекрасного.