Потроху стихають пристрасті з приводу заміни герба колишнього СРСР на пам’ятнику «Батьківщини-матері» у Києві на Тризуб та перейменування монумента на «Україна-мати». І які тільки думки не висловлювалися під час стихійної дискусії, бо офіційно наша влада її не організовувала. Вирішили високопосадовці замінити, нікому нічого не пояснюючи, і на тому все мало й закінчитися.

Так, герб СРСР зі щита потрібно було вже давно забрати. Адже його зміна така ж символічна, як і перейменування наших вулиць і площ, що до цього часу були радянським пережитком. Але чи всі українці переосмислили ці пережитки? Чи позбулися остаточно того тягаря? Бо дуже легко замінити вивіски і назви, аніж змінити свій світогляд і сутність державного устрою. Он навіть колишні комуністи тепер вирядилися у вишиванки і пішли до церкви, але чи змінилися їхні думки і наміри щодо України? Чи моляться вони щиро Богові і просять прощення їхніх гріхів? Схоже, що ні.
І свідченням цьому є повідомлення про те, що колишньому керівникові забороненої комуністичної партії України й колишньому народному депутату Петру Симоненку СБУ оголосила підозру за звинуваченням у публічних закликах до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади з використанням засобів масової інформації та у виправдовуванні, визнанні правомірною, запереченні збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту з використанням засобів масової інформації. А під час окупації росіянами Київської області він виїхав у супроводі спецпідрозділу через білорусь до росії і там активно підтримує збройну агресію проти України, доводячи не словом, а ділом, чиї інтереси насправді він протягом десятиліть відстоював. То чи можна довіряти і його колишнім соратникам?
Та й щодо нашої держави, також виникає чимало запитань. Бо назватися суверенною, демократичною, європейською, правовою, соціальною, культурною державою — це одна справа. А ось змінити принципи відбору суддів і чиновників, відігнати від державного корита олігархів, подолати нарешті корупцію і стати справді культурною європейською державою з повагою до людської гідності і національної культури — то справа зовсім інша.