Кому нещодавно довелося побувати на кладовищі чи то в місті, чи в селі, той не міг не звернути увагу на велику кількість свіжих могил, у яких поховані люди працездатного віку. Ні, не вояки, які загинули, захищаючи Україну від агресивного сусіда-загарбника (хоч і ці хлопці та дівчата також працездатного віку), а саме люди, без яких не може бути зростання економіки і повоєнна відбудова. А їх уже немає…
І вже нікого не дивує, коли хтось каже, що на всій вулиці у його селі, живе тільки він. А скільки таких вулиць, де вже ніхто не проживає, а з охололих осель чи то місцеві, чи заїжджі злодії, забравши весь метал, тепер взялися виносити подушки, схоже, не знає та й не цікавиться ніхто. Ще до повномасштабного етапу російської агресії річне скорочення населення України за даними Держстату складало понад 420 тисяч осіб. А війна та постійне нервове напруження, пов’язане з нею, нікому здоров’я не додають…
Споглядаючи такі картини, неминуче виникає запитання: а скільки нас, українців, залишилося на своїй землі сущих? І хто має відбудовувати країну після Перемоги та виконувати вже широко розрекламовані владою плани того відновлення? Бо ж, окрім покійних нині наших громадян, маємо ще 8,6 мільйона українців (для порівняння, населення Білорусі складає 9 мільйонів), які покинули батьківщину після початку повномасштабного етапу російської агресії, і додому, за даними Агентства ЄС з основних прав, має намір повернутися тільки третина.
Зрозуміло, що чим довше триватиме війна, тим менше наших співгромадян (а це переважно жінки з дітьми) повернеться в Україну. Бо не доводиться сподіватися, що одразу ж як змовкнуть гармати і перестане литися кров, у нас для всіх знайдеться робота та гідна зарплатня, принаймні, така, яку отримують наші земляки, працюючи у Польщі та Німеччині, де їх зараз перебуває найбільше — близько двох мільйонів. Особливо зважаючи на рівень корупції та казнокрадства, а також велику кількість чиновників, які бажають і на цьому погріти свої руки.
Загалом же за інформацією Українського інституту майбутнього, в Україні зараз проживає майже 29 мільйонів, з яких має роботу і працює тільки 9,1-9,5 мільйона українців. Якщо відмінусувати від цього числа бюджетників (бо ж вони ніяких матеріальних благ не створюють), то залишається близько 6-7 мільйонів громадян, які й забезпечують можливість існування всіх інших 22-23 мільйонів осіб, у тому числі наших захисників, пенсіонерів, дітей, учнів, студентів, безробітних та утриманців.
За даними Центру громадського здоров’я, в Україні у 2022 році народилися всього 200103 дитини. А демографи прогнозують, що саме 2023-ій стане роком катастрофічного падіння народжуваності. Це пов’язане і з втратою частини населення внаслідок бойових дій, і міграцією та масовою депортацією російськими загарбниками жителів тимчасово окупованих територій України.
То хто відбудовуватиме країну після війни і хто житиме на відвойованій у ворога великою кров’ю і жертвами нашій землі?