Те, що нас чекає дуже непроста зима, здається, вже не піддає сумнівам ніхто. І справа навіть не в тому, що українська енергетика й інфраструктура минулого року зазнали таких руйнувань, які неможливо повністю відбудувати за короткий часовий проміжок, і навіть не в тому, що країна-агресор «підготувалася» до зими, накопичивши за останній час чимало різноманітних ракет, а бункерний дід лише чекає різкого похолодання, аби віддати наказ про завдання масованих ударів по Україні (він сам на одному із зібрань хвалився-натякав, що зі ста ракет неможливо збити всі). А біда в тому, що в українському суспільстві все частіше й частіше утворюються тріщини, які можуть призвести до справді катастрофічних наслідків.

Звичайно, така ситуація виникає не сама по собі, а її активно підгодовують і своїми діями чи бездіяльністю доморощені чиновники, і спецслужби країни-агресора, користуючись можливостями, які забезпечують сучасні технології. Бо то тільки у Радянському Союзі було достатньо конфіскувати на початку війни з німцями всі радіоприймачі, аби позбавити населення інформаційного впливу ворога. А тепер про це навіть мови не може бути, адже світова інтернетна павутина так щільно обплутала всю планету, що тепер тільки кожен сам для себе може встановити надійні запобіжники від атак на власні мізки. Це не так і складно. Тому, читаючи чергову «сенсацію», варто одразу ставити запитання: «Кому це вигідно?». А ще не завадить обов’язково переглядати сторінку першоджерела тієї «сенсації». Зазвичай, те «джерело» виявляється «сухим» або «мутним», бо містить якесь вигадане ім’я і більше нічого. Тому і ставитися до такої «порожнечі» варто відповідно – просто ігнорувати, а не вступати з нею в дискусії, тим самим поширюючи соцмережами.
І тоді учергове не «штормило» б український інформаційний простір, а заодно і суспільство загалом, мовне питання, бо є відповідний закон, якого ЗОБОВ’ЯЗАНІ дотримуватися всі без винятку, незалежно від своїх «захцьонок». Не розквітали б «інсайдерські» брехні про конфлікт між політичною верхівкою і вищим військовим керівництвом (хоча наїзди на Залужного таки почастішали. Чого варті хоч би й абсурдні звинувачення головнокомандуючого ЗСУ і полковника Червінського у підриві газогону «Північний потік», надруковані у західній пресі з подачі якихось українських «офіційних осіб»). А то соціологічні опитування засвідчили, що рік тому в конфлікт армії та влади вірили 14 відсотків громадян, а нині – 32! І не виникало б бажання негайно сьорбнути корвалолу при слові «мобілізація» чи «воєнкоми». Так, по кожній із цих проблем є чимало запитань. Але вони вже точно не сягають таких гігантських розмірів, до яких їх роздули «доброзичливці» в соціальних мережах і «експерти» на телеканалах, бо інакше вже не було б на карті світу держави Україна.
А ось на що потрібно було б обов’язково звернути увагу українським виборцям, чомусь залишилося в тіні псевдосенсацій. Маю на увазі результати голосування у Верховній Раді за поправку, відповідно до якої, кошти, передбачені для фінансування парламентських партій у цьому і наступному році (а це майже два мільярди гривень!), пропонувалося спрямувати на потреби ЗСУ. Це той випадок, коли не на словах, а на ділі була можливість нашим нардепам продемонструвати свою патріотичну і державницьку позицію. І вони її продемонстрували, не підтримавши поправку. Лише для 89 депутатів державні інтереси виявилися ближчими, ніж їхні партійні сорочки! То ж тільки дві звичайні пенсіонерки Людмила Скубрієва з Рожнятова та Галина Гіль із Києва змогли зі своїх пенсій (далеко не депутатських і не суддівських) зібрати кошти, аби купити два дрони-камікадзе, вважаючи, що «ми повинні бути надійним тилом для військових». Не забувайте нагадувати нардепам це при кожній зручній нагоді, адже виборів, до яких вони, схоже, вже почали в такий спосіб готуватися, може й не бути. Бо в умовах справжнісінького розгулу корупції в державі і масових розкрадань в армії (що визнав і сам президент) омріяної Перемоги можна й не діждатися.
Так, минулої суботи з’явилося повідомлення, що Міністерство оборони України знайшло спосіб боротьби з розкраданнями пального в армії(!). Для того, щоб протидіяти його перепродуванню (а не запобіганню крадіжкам), до солярки підмішуватимуть червону фарбу, а до бензину — зелену. Ось тільки виникає запитання, чи будуть покарані крадії фарбованого пального і ті, хто їх покриває? Адже неодноразово виявляли на базарах та в торговельних мережах і військову форму з вказівкою на власність ЗСУ, і амуніцію, і зарубіжну благодійну допомогу, а проблема залишається. Бо мало її «підфарбувати», а потрібно розв’язувати системно і карати злочинців так, щоб іншим не виникало бажання поживитися за рахунок війська (та й не вдасться нікому «підфарбувати» всі бюджетні гривні і долари). А підфарбовувати проблеми з телеекранів у нас уміють віртуозно. Потім же «фарбувальники» успішно забувають про свої попередні ініціативи, і все залишається, як і було…
Ще одну проблему підфарбували минулого тижня у кольори польських прапорів перевізники нашого західного сусіда. І першопричиною виникнення вже другої за останні пів року кризи (першою була зернова) став лише задекларований намір майбутнього членства України в ЄС, у якому наші сусіди бачать насамперед загрозу для своїх сфер, які звикли до тепличних умов квотування та політики протекціонізму Європейського Союзу і не готові та й, напевно, вже неспроможні на рівних конкурувати з великими гравцями з України, які, щоправда, досить часто діють не за правилами ЄС. Тобто, приватні інтереси в них переважають і рішення Європейського Союзу, і українські національні інтереси. І їм, виявляється, байдуже, що в умовах війни наша економіка зазнає збитків не лише від агресора, а ще й від їхніх надмірних вимог та не бажання йти на будь-які компроміси, що й продемонструвала понеділкова зустріч представників українського уряду із керівниками протестуючих…