І хоч радили вчителі здібному до точних наук хлопцеві неодмінно вступати до фізмату чи здобувати інженерний фах, проте й на йоту не вагався, адже з п’ятого класу, відколи став прислужувати священику в рідному храмі на Тернопільщині, точно знав – своє життя присвятить Богу і людям. Ось уже двадцять літ отець Петро Леськів проживає з родиною у Меджибожі. Нині він настоятель Свято-Миколаївської (Замкової) церкви, голова відділу молоді Хмельницької обласної єпархії православної церкви України. А ще з матушкою Іриною багато років ведуть дитячу недільну школу «Зерна добра». Скільки ж тих щедро посіяних ними зерен  рясно сходять добірним,  корисним, повчальним, добрим, вічним,  мудрим  у численних маленьких дитячих сердечках! «Якщо Бог дарував  життя, –  переконаний священик, –  то жити потрібно не лише для себе, а й неодмінно приносити користь людям, завжди роблячи добрі справи». 

Родина Леськів любить квіти, бачили б ви, яка неймовірна оаза різними кольорами й всеможливими сортами милує зір на їхньому подвір’ї з ранньої весни до пізньої осені. А ще кохаються у садівництві. 250 дерев мають у власному садку: схрещені абрикоси, сливи, черешні, вісім сортів груш, йошта, ірга, фундук, смородина, аґрус, дев’ять сортів винограду… А ще отець Петро неабиякий майстер по дереву. І кухню добротну змайструє, й інші нехитрі меблі, й ексклюзивні речі йому під силу, і скриню старовинну виготовить… Місцеві вірять, що меблі, зроблені золотими руками священика, мають особливу енергетику, тому всяк хоче мати такі вдома. У фортеці полюбилися всім туристам, надто дітлахам, його дерев’яні коники.
Рік тому настоятель Замкової церкви вирішив спробувати себе у бджільництві. «Людина ніколи не знає, яким шляхом хоче її повести Всевишній, – запевняє. – У родині не було пасічників, тож як вести себе з бджолами, а тим паче, як реагуватиме організм на їхні укуси не мав ні найменшої уяви. Пішов до знайомих на пасіку, щоб випробувати. Втім бджоли мене не жалили, довелося навіть встромити руку у вулик, – посміхається. – Розпочав з десяти бджолосімей. Теорію і практику для нового заняття щодня запозичували з дружиною в затятих пасічників і з Інтернету. Але займатися бджолами, аби просто викачувати мед, вважаю прагматизмом. Бджола – Боже створіння, трудівниця, яка, не втомлюючись, носить мед, пергу, пилок, її покликання дарувати користь людям».
Тож нещодавно молодий пасічник власноруч змайстрував майже казковий дерев’яний апібудиночок на бджолиних вуликах. Саме апітерапія, переконаний чоловік, зцілює людей від багатьох хвороб. «Легше перерахувати, від чого не зцілює сон у спеціальному будиночку на бджолиних вуликах, – стверджує. – Вібрація, що відбувається у вулику, допоки бджоли працюють – з квітня до кінця вересня, – повністю відповідає ритму здорового людського організму. Тож якщо пройти не менше десяти процедур, організм, кажучи простою мовою, повертається до «заводських» налаштувань. Всі органи і системи оздоровлюються в комплексі, одночасно: кровоносна, дихальна, нервова, стабілізується тиск, з’являється неабиякий заспокійливий ефект… У сучасному ритмі життя, не встигаючи заробляти, постійно виснажуючись, потрібно все ж виділяти годинку для себе. В будинку дві лежанки, під кожною по чотири вулики, в яких зроблені спеціальні отвори, щоб бджоли вільно переміщалися, але з будинку на них спеціальна решітка, тобто всередину вони не потраплять. Зате потрапляє неймовірний запах меду, прополісу, пилку. На лежанках спеціальні матраци, які ми з дружиною пошили із лісових трав, пахучим різнотрав’ям заквітчаний і сам будиночок. Зараз люди все частіше шукають альтернативу традиційній медицині, – констатує співбесідник. – Проте саме ось такі, з діда-прадіда народні лікування й профілактику я б називав традиційною, а не хімічні втручання. Тут одночасно лікуються всі органи й системи, а не один зі шкодою для іншого».
Втім значно більша користь і набагато кращий результат, стверджує священик, якщо застосовувати продукти бджільництва в комплексі. В Україні вже є чимало апітерапевтичних комплексів, які славляться дивом зцілення від багатьох, навіть, як звикли вірити ми, невиліковних, хвороб. «Ми з дружиною, – розповідає священик, – а саме вона в мене генератор усіх ідей, абсолютно все, окрім різьби по дереву, – це суто моє, ми робимо разом, вивчаємо, як виготовляти ліки, мазі, настоянки на основі меду, прополісу, перги, бджолиного підмору. А ще старша наша донечка навчається у Чернівецькому медичному виші на фармацевта, – посміхається, – тож об’єднаємо зусилля. Допомагає у всьому й дванадцятирічний син». Відколи мають апібудиночок, відвели щоденну обов’язкову годину для відпочинку в нім, відкладаючи для цього будь-які, навіть найнагальніші справи. І результат, запевняють, відчутний.
Погодні умови цьогоріч не дали можливості бджолам наносити стільки меду, як зазвичай, додавши клопоту й розчарувань багатьом пасічникам. «Хоч і пристаралися бджоли трохи квіткового меду, викачувати не став, залишив їм годуватися, – пояснює бджоляр, – у нас з ними така взаємодопомога, я сказав би – співпраця. А взагалі, які ж бо вони трудівниці, за сім кілометрів з соняшникового поля можуть носити мед».
Оскільки Меджибізька ОТГ взяла курс на розвиток зеленого туризму, Петро Леськів планує об’єднати бджолярів громади, аби пропонувати туристам продукти бджільництва й апітерапію.
Мед із пасіки священика ми спробували – неймовірно смачнючий! А що вже відновлює сили прикрашений різнотрав’ям й сповнений цілющими пахощами апібудиночок, під яким так заспокійливо в одвічному своєму клопоті копошаться бджоли! Таки направду, якщо присвятити себе служінню Богу й людям – по-іншому бути не може.