Депутати Верховної Ради проголосували за внесення  змін до пенсійного законодавства. Варто зауважити, що законопроект за номером 2212 був одним з дев’яти проектів, які розглядалися того дня на засіданні. Голосування за ці непопулярні зміни було важким: лише з п’ятої спроби народні обранці досягли згоди.

Отже, відтепер в Україні відбуватиметься поетапне підвищення на 5 років  пільгового пенсійного віку для жінок та збільшення страхового стажу для осіб, які мають право на пільгову пенсію. Так само поетапно збільшуватиметься на 5 років страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугою років.
Для обчислення пенсій застосовуватиметься розмір середньої зарплати  в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2012, 2013 та 2014 роки.
Пенсії працюючим пенсіонерам виплачуватимуться у розмірі 85 відсотків, але не менше 1423 гривень (розмір 1,5 прожиткового мінімуму для непрацездатних). Уряд запевняє,  що ця норма діятиме до 1 січня 2016 року.
Прийняті зміни наберуть чинності з 1 квітня 2015 року.
Зверніть увагу, що пенсії військовим, інвалідам І, ІІ та ІІІ групи, учасникам бойових дій не скорочуватимуться.
Окрім того, особи, які працюють на посадах, що дають право на призначення спеціальних пенсій (народні депутати, державні службовці та прирівняні до них, судді, прокурори та інші), не мають права отримувати заробітну плату й пенсію одночасно.
До речі, уряд повинен до 1 червня цього року подати  законопроект, який має скасувати  всі спеціальні пенсії та запровадити єдине правило нарахування  пенсій. Якщо цього не станеться, то з 1 червня спецпенсії буде скасовано автоматично.
Зрозуміло, усі ці зміни робляться за вимогою МВФ. Усе заради того, аби отримати кредит. Нам обіцяють, що саме він допоможе країні виборсатися з лещат надто важкої фінансової скрути. Добре було б, звичайно, якби кредит цей використали ефективно, а не просто, як звичайні боржники, проїли швиденько і лише пізніше схаменулися, усвідомивши, що ситуація, виявляється, стала ще гіршою. Ми сподіваємося,  все-таки, на краще. Ми готові, як нас просить влада, затягнути паски, аби витримати ці труднощі. Ми готові, стиснувши зуби, витерпіти багато чого, аби закінчилася війна і стало краще жити. Але ми не готові робити це лише за, так би мовити, власний рахунок — за рахунок народу. Рано чи пізно, настане час, коли, хоч сім шкур здери, а навіть копійки з простої людини не забереш. Адже тих копійок у неї і нині зовсім небагато. Тому, на наш хлопський розум, хочеться, аби паски затягувалися гуртом, усім разом. Бо, здається, надто глибока прірва на нас  чекає — не прозирнути дна...