Це так алогічно… І боляче… І несправедливо… Нехай і війна, і неминучі втрати, і карб долі… Однак зимовим холодом обдало в сонячний і світлий день — День захисту дітей — від чорної звістки про загибель на фронті людини, яка найбільше любила дітей, життя присвятила найгуманнішій професії учителя та усю душу вкладала в юних вихованців… Він і загинув, прикривши собою і їх, і нас усіх… Кожного!
Можна багато згадувати про активну життєву позицію Ігоря Петровича, про те, як Пасічнянська школа піднялася його працею і згуртованим його зусиллями колективом до когорти найкращих в Україні, про те, як він опікувався освітянськими справами Старосинявщини, а згодом очолював районну владу. Все це було… Зовсім некабінетний, і зовсім не чиновник Ігор Петрович після посад і президій знову поринув у рідну стихію, зайнявся патріотичним вихованням юні… Як і завжди, робив це завзято, щиро, з відкритим серцем…

Народився Ігор Петрович Русий 2 травня 1965 року в Антонінах, що на Красилівщині, в звичайній сільській родині. Після закінчення школи трудову діяльність розпочав в середній школі в рідному селі на посаді піонервожатого. Далі була служба в армії і навчання в Кам’янець-Подільському державному педагогічному інституті ім. В. П. Затонського, де він здобув спеціальність історика.
У 1997 році Ігор Русий обійняв посаду директора Пасічнянської ЗОШ І-ІІІ ступенів. З його ініціативи в школі засновано Дитячу громадську організацію «Гарт”. Як директор, започаткував міжнародне співробітництво за програмою «Педагоги за мир і взаєморозуміння”, реалізував освітній проєкт «Безперервна освіта. Дистанційне навчання”. Вперше на теренах України, на базі сільської школи, у 2002 році було відкрито локальний пункт дистанційної освіти від Хмельницького національного університету.
Невдовзі Ігор Петрович очолив відділ освіти Старосинявського району, а далі працював на посаді голови Старосинявської районної державної адміністрації.
З 2018 по лютий 2022-го працював вчителем у Пасічнянському ліцеї. Його учні неодноразово ставали призерами обласних і районних олімпіад з історії та правознавства тощо.
Ігор Русий неодноразово брав участь у Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах та професійних конкурсах. За успіхи у трудовій діяльності нагороджувався почесними грамотами та подяками.
Та 24 лютого 2022-го все змінилося... Коли російські найманці за командою кровожерливого кремлівського вождя прийшли на нашу рідну землю, Ігор Петрович Русий долучився до організації територіальної оборони та був покликаний до Збройних сил України.
Загинув Герой під час виконання військового завдання 29 травня в боях за Україну в місті Золоте, що на Луганщині.
… «Без нього дихати не можу», — крізь ридання ледь чутно мовить Тетяна Василівна, дружина Ігоря Петровича. І марно добирати слова, аби бодай хоч частково приглушити біль від непоправної втрати. Тримайтеся, рідна… Мужності Вам і синам Вашим Ярославу та Олегу…Найщиріші співчуття мамі Вашого чоловіка. Хай найкращою шаною пам’яті Русого Ігоря Петровича стане зоря Української Перемоги над ворогом, за яку він віддав життя!
Вічна слава і вічна пам’ять Вам, незабутній сину землі Української!