У досить щільному графіку роботи начальник Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Руслан Герасимчук знайшов час для нашої зустрічі, якраз напередодні професійного свята поліцейських. «Чи згодні, пане полковнику, відповісти на запитання для «Чаю без церемоній?» – запитую зі сподіванням, що наша розмова не поверне в русло офіційного звіту, цифр і сухої статистики.

– Так, звісно, – каже він, усміхаючись. – Хоч якусь перерву для чаю зроблю, а то, повірте, не завжди поснідати чи пообідати вдається. Зараз, справді, дуже велике навантаження для усіх без винятку працівників поліції. І з 24 лютого воно лише посилилося. У день початку війни наш телефон за номером 102 не замовкав: що робити? – запитували люди. Порадьте, як бути? У соцмережах – Фейсбук, Телеграм також просили роз’яснення, як діяти в тій чи іншій ситуації.

– До того ж, майже одразу почався великий потік міграції…

– Так, було, що за добу Хмельницький приймав десь 450 приїжджих, яких треба поселити чи то в приміщеннях навчальних закладів, чи в сім’ях. Поліція зобов’язана допомогти людям і забезпечити правопорядок. Якось підрахували, що за добу три автомобілі поліцейського супроводу наїздили майже 10 тисяч кілометрів. Можна лише уявити, яким було навантаження на наших співробітників.

– Знаємо також, що з перших днів війни поліцейські Хмельниччини несуть службу в зоні бойових дій.

 – Під Харковом зараз двадцять наших хлопців, біля села Покровське на Донеччині – підрозділ «Богдан». Рота швидкого реагування брала участь у боях під Запоріжжям. На превеликий жаль, один співробітник загинув, 20 – поранено. Вони вже пройшли лікування у госпіталі, тепер – на реабілітації. І в Бучі, Ірпені «на зачистках» працювали 50 поліцейських Хмельниччини, серед них експерти, вибухотехніки, інші спеціалісти. Про них навіть фільм зняли. Наші хлопці демонструють справжній героїзм і високий професіоналізм.

– Без яких рис характеру, на Вашу думку, не варто йти в поліцію? Що треба насамперед, аби у цій професії, як кажуть, бути на своєму місці?

– Переконаний, що в кожного поліцейського має бути чітка позиція. Державницька. У житті немало прикладів, коли стикаєшся з корисливими, лукавими, підступними людьми. Не піддатися жодним спокусам, не втратити свого доброго імені та діяти по совісті допомагає патріотична, державницька, як вже сказав, позиція, усвідомлення того, що на тобі лежить велика відповідальність, усвідомлення того, що маєш виправдати довіру людей, колег, керівництва. До речі, подібне питання під час співбесіди ставив мені й Міністр внутрішніх справ. Він цікався, як мені вдалося працювати заступником трьох різних керівників Хмельницького обласного управління внутрішніх справ, справлятися з обов’язками, ніде не схибити? Зрозуміло, – різні керівники, різні характери, різні вимоги… Та якщо в тобі є отой внутрішній стрижень переконань, твоєї позиції, якщо по-справжньому відданий своїй справі, все це обов’язково дасть силу, впевненість і можливість залишатися у професії.

– Пригадуємо період, коли лише створювалася Національна поліція, відходила в минуле міліція. Тоді професія поліцейського викликала своєрідний ажіотаж – скільки дівчат, хлопців прагнули пройти конкурсний відбір, стати обличчям нової поліції. Зараз ще спостерігається така зацікавленість, чи вже, через різні обставини, згасла? – Зважаючи на те, що недоукомплектованими залишаються лише дев’ять відсотків усіх наших підрозділів, можемо стверджувати, що престиж професії, зацікавленість нею не зникли. У зв’язку з воєнними діями на Хмельниччину приїхали працівники поліції з інших областей. І вони, і курсанти-випускники поповнюють наші ряди.

– Ви, Руслане Володимировичу, вимогливий керівник?

– Думаю, наскільки вимогливий – настільки й добрий. Знаєте, керівник, який постійно сварить, так би мовити, гроза для підлеглих, не доб’ється тих результатів, які стають можливими завдяки нормальному спілкуванню. Якщо людина розумна, їй достатньо пояснити, проконтролювати, допомогти. Щось не вдається, з’ясуй: чому? Можливо, побутові, матеріальні проблеми, можливо, бракує досвіду. Якщо в колективі нездоровий клімат, це, насамперед, вина того, хто його очолює. Тож керівник повинен бути не каральним мечем, а наставником, до якого дослухатимуться, якого підтримуватимуть, і разом з яким будуть нормально працювати.

– А що категорично не сприймаєте в людях?

– Зверхність, не щирість і небажання працювати над собою. Це не властиво моєму характеру, і люди з такими рисами мені не імпонують.

– Скажіть, що вплинуло особисто для вас на вибір у професії?

– О, моя родина – це родина поліцейських. Мамині рідні брати були міліціонерами. Троє моїх двоюрідних братів – поліцейські. Рідний брат – теж підполковник поліції. Я із задоволенням вступив до Львівського державного університету внутрішніх справ і мріяв про роботу в правоохоронних органах. Пройшов шлях оперативника, заступника начальника кримінальної поліції, керівника районних відділень. Служити довелося у Старокостянтинові, Старій Синяві, Шепетівці, Полонному, у Хмельницькому. Той, хто присвятив своє життя поліції, має забути про спокійні будні. Навпаки, повинен бути готовим і до несподіванок, і до того, що доведеться швидко приймати рішення, бути відповідальним не лише за себе, а й за колег. Та чим складніші завдання поставали переді мною, тим цікавішою видавалася мені робота. За всі роки жодного разу не пожалкував, що посідаю своє місце в родинній династії поліцейських. І своєму старшому синові, до речі, рекомендував іти в цю професію. Пишаюся, що він також обрав поліцейську службу.

– Але ж, як правило, батьки відмовляють дітей від професії, з якою пов’язаний ненормований робочий день, в якій не р оминути додаткових навантажень і, зрештою, доводиться забути про спокійне розмірене життя.

– Коли знаєш, що можеш передати свій досвід, розкрити якісь нюанси професії, коли відчуваєш, що твоя робота дуже важлива і що, незважаючи ні на що, ти любиш її, то, зрозуміло, хочеш, щоб діти поділяли твої погляди. Старший син, судячи з усього, пройнявся тими ж відчуттями. А ось молодший серйозно зацікавився іноземним мовами, мріє про факультет міжнародно-економічних відносин університету імені Шевченка. Та, якщо відверто, у ньому я бачу всі задатки хорошого слідчого. Втім, поліція наша потребує високопрофесійних фахівців різних напрямів, у тому числі – економістів зі знанням іноземних мов, у нас працює також управління стратегічних відносин. Хтозна, можливо, з часом і він долучиться до великої команди поліцейських. А ось восьмирічна донечка вже тепер заявляє, що піде працювати в поліцію. Тож дуже сподіваюся, що наша династія поліцейських розширюватиметься.

– І що, дружина не заперечує?

– Ні. Нас можна вважати однодумцями. І я вдячний найріднішим за взаєморозуміння та підтримку. З першого дня війни я лише тричі навідувався додому в Старокостянтинів. Днюю і ночую на роботі. Інакше зараз не виходить. Мама, дружина, діти розуміють: так треба, цього вимагає служба.

– Мабуть, із призначенням на посаду начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області ставили перед собою певні завдання. Які з них вдалося реалізувати, а які втілюватимуться у найближчій перспективі?

– Для кожного керівника поліції дуже важливо, щоб знижувалися показники злочинності, щоб злочини розкривалися оперативно. Разом, однією командою, нам вдалося досягнути того, що в області злочинність знизилася на 36,7 відсотка. За останні три роки немає жодного не розкритого вбивства. Незначний відсоток нерозкритих крадіжок, розбоїв, грабежів, але є суттєві напрацювання, і злочинцям все одно не вдасться уникнути покарання.

Ми досягли того, що жодного замовного угону автомобілів немає. Інші правопорушення, завдяки об’єднаній і чітко врегульованій роботі слідчих, криміналістів, інших спеціалістів, сприяли більш швидкому й якісному результату в розкритті злочинів.

Ось, до прикладу, за тиждень в області скоєно 194 кримінальні правопорушення – 74 з них одразу розкрили. Поліцейські задокументували також чотири факти хабара, 45 випадків збуту наркотиків, склали 2,5 тисячі протоколів, 105 із яких – факти самогоноваріння. І це лише, знову наголошу, за тиждень роботи. Завжди спрямовую колег на те, щоб більше спілкувалися з людьми, вивчали їхні проблеми, йшли назустріч, були першими помічниками і порадниками.

Нам вдалося запровадити в області проєкти «Поліцейський офіцер громади», «Поліцейський велопатруль». І результати виправдали сподівання. Недаремно, коли Міністерство внутрішніх справ запропонувало надати свої пропозиції ефективної роботи, запропонували саме ц і проєкти, дієвість яких перевірена н а практиці . Поки що в області діє 47 велопатрулів, а їх кількість хочемо збільшити до 100. В умовах нестачі та дорожнечі пального, переконаний, це правильне рішення.

А в задумах – встановити відеоспостереження на шляхах всієї області. Це допомагатиме попередженню та швидкому розкриттю дорожньо-транспортних пригод. Розумію, що для того, аби поліцейські якнайкраще виконували свою роботу, потрібно створити для них належні умови, необхідна й гідна оплата праці. Тому і в цьому напрямі повинні бути позитивні зміни.

А зараз свої зусилля спрямовуємо ще й на виявлення колаборантів.

– До речі, нерідко від наших хмельничан доводиться чути репліки, що наші хлопці воюють, а чоловіки зі сходу ховаються від війни на території області, живуть у своє задоволення та чекають, коли все закінчиться.

– Повірте, ці питання – у полі зору поліцейських. Із працівниками військкоматів постійно проводимо спільні рейди у закладах громадського харчування, особливо, якщо у них є дозвіл на торгівлю спиртними напоями. Відпрацьовуємо всі «сигнали», повідомлення громадян. Розуміємо, що в цей складний час мають діяти також закони моралі та громадської свідомості.

– Якби довелося продовжити фразу: «Поліція Хмельниччини – це не лише боротьба зі злочинністю, забезпечення правопорядку...», то що неодмінно додали б?

– Це ще й турбота про підростаюче покоління. Започаткований, наприклад, хмельницькими поліцейськими та молодіжними організаціями рух «ХОМА» об’єднав майже три сотні дітей. Для них влаштовуємо свята, організовуємо різні змагання, дбаємо про їх всебічний розвиток.

Поліція Хмельниччини – це досягнення в спорті. Наш спорт-комплекс – один із кращих в країні. Я й сам намагаюся постійно займатися спортом, вважаю це найкращим заняттям у вільний час. Спорт дисциплінує, додає впевненості. Із задоволенням очолюю обласне товариство «Динамо».

Поліція Хмельниччини – це й підтримка і розвиток культурно-мистецьких традицій. Творчість нашого оркестру знають далеко за межами Хмельниччини. Музей афганців, чорнобильців – це збереження історії і шана всіх ветеранів, наших попередників, які стали прикладом самовідданого служіння людям.

– Що сьогодні, Руслане Володимировичу, дає Вам підстави для особливої гордості?

– Пишаюся, що поліція Хмельниччини одна з кращих в Україні. Що наш обласний центр – серед найкомфортніших міст для проживання. Пишаюся колективом, де стільки справжніх патріотів, сумлінних людей, які з честю несуть службу та дають усі підстави для гордості.