Ці слова невипадково стали девізом для жінки, яка направду вкладає в них багато змісту, бо кожен день – маленька дещиця у велику справу – життя. А воно, звичайно ж, таке непередбачуване й насичене різними барвами… Ганна Чоп – працює листоношею у Хмельницькому відділенні поштового зв’язку № 17 вже десять років, вкладає в роботу частинку душі, помножену на людяність, доброту та сумлінність. І результат не забарився – таких людей цінують і так чекають передплатники. Та й вона, в свою чергу, пам’ятає про всіх, кому треба зателефонувати, до кого треба прийти.

Ганна родом із села Вишнівчик, що на Чемеровеччині. Там і збігло веселе й безтурботне дитинство, там навчалася у середній школі. Разом із старшою сестрою Оленою нудьгувати не доводилося, пригадує і одразу ж на вустах з’являється посмішка, бо спогади такі теплі, такі особливі…
Батьки намагалися вкладати у своїх доньок лише найкраще, щоб потім вони могли гідно торувати життєвий шлях. На жаль, вже шість років, як немає тата – Василя Прокоповича, який працював кіномеханіком у сільському клубі, тому принагідно доньки намагаються провідати маму — Євгенію Миколаївну, яка проживає у Вишнівчику. Ганна з трепетом згадує малу батьківщину, адже там особлива енергетика, спокійне серце й душа на місці. Бо кожен куточок, стежинка – такі рідні, такі свої…
Закінчивши Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут і бухгалтерські курси, працювала бухгалтером на цукровому заводі у Вишнівчику. Та доля склалася так, що після переїзду до обласного центру, несподівано для себе довелося освоювати зовсім нову професію – листоноші. Згадує молода жінка, як посеред зими прийшла працювати на пошту. Звісно ж, було спочатку важкувато. Тому думала допрацювати сезон і полишити. Проте так склалася доля, що затрималася на цій посаді аж на десять років… І, ясна річ, без підтримки й слушних порад наставників було би важко освоювати ази поштарської справи. Тому Ганна із вдячністю говорить про колег – Харитину Яківну Жирову та Надію Володимирівну Петерчук, які пропрацювали листоношами більше тридцяти років.
На роботу Ганна щоразу поспішає, як додому, бо працювати в такому дружному колективі – одне задоволення. Усі намагаються підтримати одне одного, щиро порадіти та, якщо необхідно, розрадити. Та й робота кипить – стільки треба встигнути за день. А організувати колектив, мотивувати та показувати гарний результат роботи – справа нелегка. Та вона під силу вмілому керівникові, такому як Ольга Павлівна Швидкова, яка завжди з розумінням ставиться до своїх підлеглих і водночас є вимогливою в роботі, бо ж усі спільно працюють, аби клієнти були задоволені.
Ганна дуже цінує в людях дві риси – щирість і доброту, бо більшого, наголошує, вже й не треба, аби будувати гарні стосунки. Вона дуже активна й різностороння особистість. Має безліч захоплень, серед них і кондитерська справа. Пригадує, як у підлітковому віці напекла пирогів на Різдво, бо вирішила здивувати маму, яку якраз виписали з лікарні. Відтоді її смачними десертами ласують не лише чоловік Олександр, а й близькі та друзі.
А ще вона любить подорожувати, відкривати для себе Україну – її серце – Карпати, старий Львів тощо. І так мріє побувати за кордоном – у романтичній Венеції… Ганна каже, що запорукою сімейного щастя є бажання чути й розуміти близьку людину. І цей рецепт – універсальний…