Споглядаючи цю красу, і справді отримуєш неймовірне задоволення. Відразу відчуваєш, як накочується хвиля позитиву, і ти обов’язково хочеш доторкнутися, погладити, потримати бодай когось із величезної компанії птаства, яке привільно почувається у домашньому господарстві Володимира Шулякова.

Проте у найпомітнішого з цього товариства — страуса Яші — норовливий характер. Будь-кого до себе не підпустить, та й, зізнаюся чесно, відчуття, що може Яша «привітатися» з тобою з висоти «модельної» шиї, змушує триматися подалі. Зате свою господиню Яша пізнає відразу.
— Танцюй, Яшо, танцюй, — каже Алла Станіславівна, підходячи до обори, де розгулює страус. І, на диво, він одразу опускається на коліна, закидає назад шию і б’є по боках розкритими крилами. Можливо, це і є страусина «циганочка», але видно, як і сам Яша отримує від свого танцю насолоду.
В іншій частині подвір’я розгулюють дві пари страусів, не надто схожі на свого родича, Яша — великий, а ці, так би мовити, делікатні, інтелігентні. Але теж з характером, застерігає господиня і показує нам яйця, знесені цими птахами, що теж відмінні від традиційних — зелені, з дрібними чорними цяточками. Вони нагадують писанку, створену дитячими руками.
— О, якби ви тільки бачили, які орнаменти, розписи творять справжні писанкарі на страусиних яйцях. Коли побачив ці витвори на Івано-Франківщині, аж дух захопило, — коментує Володимир Шуляков, господар дому, котрий якраз повернувся з роботи. Здобувши свого часу агрономічну освіту, Володимир Ігорович працює землевпорядником. А бажання оточити себе різним птаством з’явилося років п’ять тому.
— Відверто кажучи, був непростий період у житті. Аж раптом я відчув гостру потребу присвятити себе незвичному заняттю...
Відтоді і почали з’являтися у господарстві Шулякових страуси, куріпки, фазани, павичі, перепілки… А віднедавна ще й лебідь Шура, поява якого має свою історію. Одного зимового дня у Віньковецьке районне товариство мисливців і рибалок подзвонили жителі села Великий Олександрів і повідомили, що у лінію електропередач потрапили два лебеді. Голова товариства Василь Шандебура, єгер Петро Івасюк відразу вирушили в село, заразом «підхопили» ветлікаря. Та, на жаль,  білій лебідці вже нічим не могли допомогти, інший птах із пораненою ногою, крилом ледь подавав ознаки життя. Стали думати-гадати, де ж виходжувати його. І одностайно зійшлися на тім, що ліпшого місця, як у Шулякова, не знайти.
І на зло усім невтішним прогнозам, тепер сіроперий Шура почувається добре. Голова товариства мисливців і рибалок часто навідується до врятованого лебедя  і каже, що лише завдяки турботі господарів, дбайливому догляду птах, хоч і шкутильгає на поранену ніжку, залишився живим. А Володимир Ігорович разом з природоохоронцями поставив мету знайти подружку для Шури. Можливо, хтось виходжує поранену лебідку.
— На початку він дуже сумував і видно було, що не лише через покалічене тіло, — додає Алла Станіславівна. — Мабуть, природою передбачено, аби були лебеді у парі, бо ж недаремно говорять про лебедину вірність. Але тепер Шурик освоївся, трохи повеселішав. І теж танцює, до речі.
У просторому вольєрі птах прислухається до слів хазяйки і, як тільки чує «танцює»,  справді демонструє вихиляси.
— Ти наш розумнику, — підбадьорює Алла Станіславівна.
Усе — клітки, вольєри, годівниці для птахів виготовлені руками Володимира Ігоровича. Не нарікає, що через своїх підопічних мусить прокидатися вдосвіта, і щб нагодувати, обійти все це пташине «царство» потрібні  сили,  матеріальні затрати. Каже, що такі турботи не обтяжують, бо ніщо не зрівняється з красою його павичів, фазанів. А в повадках, «розмові» його птахів — вдячність, якої дуже часто бракує людям.
Загалом же Володимир Шуляков переконаний, що людина обов’язково повинна мати заняття для душі, не «спалювати» своє життя, а наповнювати кожен свій день змістом.
І пташиний двір — це не єдине захоплення. Бо Володимир Ігорович ще й затятий бджоляр і поціновувач нетрадиційної медицини. У збудованій власноруч дерев’яній світлиці — лежаки на вуликах. Такий відпочинок, вже неодноразово доведено, оздоровлює. Поряд — ще один дерев’яний будиночок з величезними діжками із різних сортів дерева. На полицях  — трави, ефірні олії.
— Коли дізнався, що за допомогою таких діжок проводяться оздоровчі і лікувальні процедури, подумав, хіба ж не зможу сам їх змайструвати? І, таки зробив! —  каже В. Шуляков.
Побачене і справді вражає. А заразом переконує, що людські можливості не мають меж. Варто лише спрямувати їх у русло, де затишно і думкам, і серцю.