Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 541

Які вони, свята в окопах, де замість хлопавок справжні обстріли? Що загадають, якщо матимуть хвильку спокою, під бій курантів хоробрі захисники і захисниці? Про що мріється маленьким українцям, які вже восьмий рік живуть у війні? Думаєте, замовляють Дідові Морозові такі ж подарунки, як їхні ровесники на мирній території? В них одне на всіх найзаповітніше бажання – швидше б настав мир, аби зростати, вчитися, розвиватися під мирним небом України. Саме тому, аби наблизити омріяну Перемогу, не приїдуть до родин на свята ті надзвичайні, хто нині на передовій. Саме тому до них і до діток у дитячий центр «Ковчег» перед святами їздили волонтери. Завозили дарунки від небайдужих подолян, разом, змахнувши сльозу, згадували тих, хто зустріне свята в небесному строю, разом помолилися – за них і за мир.

«Поїздка розпочалася з Маріупольського напрямку, – розповідає голова Деражнянського благодійного фонду «Мир та Добро» Маріанна Сенчук. – Зустрілися з нашим земляком Володимиром, який досить тривалий час захищає Україну, військовими-добровольцями, які вже восьмий рік боронять рідну землю. Далі – Мар’їнка, Нью-Йорк, де також відвідали наших земляків».
Не стримуючи сліз, розповіла волонтерка про діток війни в дитячому центрі «Ковчег», про щемну зустріч у зоні бойових дій кіборга, ветерана російсько-української війни Деражні Євгена Нитки зі своїм сином Сашком. «У свій час, – каже Маріанна Петрівна, – Євген боронив Україну, Донецький аеропорт, а тепер його син, після проходження строкової військової служби, підписав контракт зі Збройними силами України.
…Мужність, відвага, велика любов до країни – тільки цими якостями пояснюється те, в яких умовах перебувають військові: холод, дощ, болото, сніг, мороз, а ще – обстріли російських найманців, – констатує волонтерка. – Там, на сході, залишаються наші військові. Господи, збережи їхні життя!»
Уже на мирній території волонтери заїхали до ветерана 90-го батальйону Андрія, познайомилися з його маленькими донечками-двійнятами. На Кіровоградщині зустрілися з Дмитром – ветераном 3-ої бригади. Обійми, спогади, сльози…
Вони повернулися додому, аби найближчим часом знову поїхати до гарячого, проте уже промерзлого сходу, аби подякувати тим, хто щоразу допомагає збирати необхідне нашим захисникам і дітворі, в дитинство якої ввірвалася війна.
Під бій курантів, згадаймо тих, завдяки кому можемо зустрічати Новий рік не під ворожими обстрілами, і загадаймо Миру Україні.