Надрукувати
Категорія: Спорт
Перегляди: 882

Він займає чільне місце серед сотень собі подібних в Україні і незмінно утримує лідерські позиції в області. Його вихованці з року в рік все частіше гучно заявляють про себе на світових, європейських, українських спортивних аренах. Хмельницький обласний центр фізичного виховання учнівської молоді не зрадив славним традиціям і олімпійського року. Тож має високопрофесійний колектив на чолі з директором Анатолієм Федосєєвим чим, вірніше, ким пишатися. Але от чи представлятимуть ці яскраві, уже всесвітньо відомі спортсмени Хмельниччину й надалі — питаннячко. Адже за справжніми професіоналами, підготовленими нашим обласним спортивним центром, так би мовити, полюють   не на жарт, обіцяючи дуже вигідні умови, достойне життя. А так не хочеться бути «сировинним придатком»…

Про здобутки
Анатолій Іванович з гордістю називає імена тих вихованців, які досягли цьогоріч значних успіхів, прославивши область і країну. Їх багато. Всіх і не перерахуєш. Гордимося спортсменкою, яка наймолодша в Україні виконала норматив майстра спорту міжнародного класу, Мариною Бех — хмельницькою легкоатлеткою, яка спеціалізується в стрибках у довжину, учасницею Олімпійських ігор у Ріо-де-Женейро, Чемпіонату Європи в Амстердамі. Дмитро Мінеско став дворазовим чемпіоном світу, здобувши звання заслуженого майстра спорту України з кікбоксингу. Мгер Оганесян виборов звання майстра спорту міжнародного класу з боксу. «Дев’ять чоловік, — пишається Анатолій Федосєєв, — виконало нормативи майстрів спорту. Павло Олійник бронзовий призер Чемпіонату світу з вільної боротьби. Прославляли Україну на Чемпіонаті світу Владислав Вєтошкін (бокс), Дарія Сич (вільна боротьба), Марина Каріян… Гарні успіхи в спортивній гімнастиці у Павліни Альміз. Дмитро Мінеско, Роман Бочковський, Павло Малюк, Ігор Рольський — члени збірної команди України з кікбоксингу. Чимало наших вихованців входять до збірної України, 20 чоловік — кандидати до збірних України з тих чи інших видів спорту. Хороші показники маємо у різноманітних змаганнях: всеукраїнського і європейського рівнів. У всіх видах спорту, що представлені у нас, — стверджує директор центру, — маємо призерів».
У центрі працює сім секцій: боротьба, бокс, спортивна і чоловіча гімнастика, плавання, легка атлетика, кікбоксинг… Займаються тут щорічно близько півтори тисячі діток. Не з кожного, зрозуміло, виходить спортсмен світового рівня, втім…
Про проблеми
Спортивна галузь в країні загалом фінансується за залишковим принципом, і в цім то й криється найболючіша проблема. Бо якби у бюджеті постійно відводилися на спорт певні фіксовані відсотки, вважає Анатолій Іванович, були б якісь стабільність, впевненість, перспектива. Та ми ще якось до цього дорости ніяк не можемо. «Саме через неналежну на державному рівні увагу до фізкультури, спорту 70 відсотків випускників шкіл не придатні до військової служби, — міркує Анатолій Федосєєв. — Не раз будучи в Європі, мимоволі порівнюю ставлення до здоров’я нації у них, і у нас. У нас поглинули дітей і молодь соцмережі, бо куди їм діватися? А там у кожнісінькім селі, не кажу вже про місто, по два-три стадіони зі штучним покриттям, басейни, манежі, спортзали. І майже безкоштовно все це для місцевого населення. Якось віднаходять кошти, усвідомлюючи споконвічне: здоровий спосіб життя — запорука існування нації».
Спортсмен не повинен стояти з простягнутою рукою, констатує Анатолій Іванович. «Якщо провести паралель, — веде далі, — то заслужений майстер спорту — це академік Академії наук. Хіба багато у нас таких людей? Престиж їхній треба підіймати. Цьогоріч ще прийняли закон, який позбавив спортсмена права представляти одночасно дві області. Тож вибирати він буде, зрозуміло, ту, яка більше зацікавлена в спортсменах високої кваліфікації. Безліч пропозицій із забезпеченням житла й пристойною зарплатнею у тої ж Марини Бех. Наш вихованець Андрій Власов, член збірної команди України, виступає вже за Київ. Багато світових зірок виїздять за кордон. А за спортсменом почасти тягнеться й тренер, як-от Марія Стадник — уже три олімпійські сезони виступає за Азербайджан, за нею поїхав і її чоловік тренер Андрій Стадник. Бо, треба бути реалістами, — визнає Федосєєв, — втримати спортсмена високого рівня, на підготовку якого йдуть роки, — доволі складно. Робота спортсмена вимагає чималих затрат: це і харчування, й медичне забезпечення (наша область, до слова, єдина, яка не має фізкультурного медцентру), питання побутові, змагання, та й фармакологія для спортсмена важливе місце займає. Образливо, звісно, виплекати чемпіона, олімпійця і втратити його».
На голому ентузіазмі
«На прикладі нашого центру, — розповідає Анатолій Іванович, — варто зауважити, що проблема спортивна криється ще й в тренерських кадрах: адже деякі виїздять за кордон, старші виходять на заслужений відпочинок, а молодь не дуже то і йде, бо є цьому логічне пояснення. Якщо, до прикладу, менеджер, бачить результати своєї праці, а відповідно, й матеріальне заохочення, чи не одразу, то результати тренерських трудів видно за років сім. А молодому спеціалісту у нас, аби на ставку вийти, треба набрати 48 дітей на 24 години, тоді він матиме мінімалку. А де йому жити, якщо не має наш заклад гуртожитку навіть, не кажу про квартирне забезпечення, а як йому сім’ю утримувати? От і йдуть справжні фахівці своєї справи на… базар. І дуже добре, коли закоханому у спорт молодому тренеру дозволяє матеріальне становище батьків займатися справою до душі, бо інакше, навіть при непоборному бажанні працювати, він не виборсається фінансово».
У Хмельницькому обласному центрі фізичного виховання учнівської молоді прекрасні умови для тренування, залюблені у справу високопрофесійні тренери. Втім, зізнається директор, через солідний вік, а закладу сорок п’ять, потребує він уже значних капіталовкладень: фактично зношена система опалення, водогін… На реанімацію потрібні чималі кошти. А де їх брати? Час доволі складний. Майже всі поточні витрати, а вони немалі, взяла на себе обласна рада. Ну і ми заробляємо, здаючи у вільний від занять час великий басейн для всіх бажаючих, але й кількість охочих поплавати значно скоротилася — не мають люди грошей на відвідування басейну. Тож заробітки наші якраз ледь функціонування басейну покривають, бо ж використовуємо сучасні технології очищення води.
А от, до прикладу, — веде далі Анатолій Іванович, — вийшли з ладу чоловічі гімнастичні бруси. Для їх придбання потрібно 220 тисяч гривень. Обіцяють нам їх виділити у квітні, а з листопада уже не маємо на чім тренувати дітей. Снаряди, яким за тридцять, не лише фізично зношені, але й морально застарілі, — констатує Федосєєв. — Коли їдемо на змагання, кілька днів дітям потрібно, аби до сучасних звикнути. Є суттєва різниця між нашим вітчизняним устаткуванням і, до прикладу, німецьким… На обладнання для гімнастики треба до мільйона гривень, манеж, що має 1000 квадрадних метрів, потребує заміни покриття, коштує яке десятки доларів за метр… Якщо колись були у нашого закладу меценати та спонсори, то зараз їх немає. І це закономірно: в країні війна, тож хто має бодай найменшу можливість, допомагає нашим захисникам».
Та, попри труднощі, Хмельницький обласний центр фізичного виховання учнівської молоді вперто і впевнено тримає лідерські позиції, славить Хмельниччину і Україну справжніми спортивними зірками. І секрет успіху простий — весь дружний злагоджений високопрофесійний колектив просто любить свою справу.