«Літо. Ах, літо», — співала колись зірка всіх часів і народів Алла Борисівна. На те воно і літо, щоб співати і радіти. Хтось їде радіти, співати і гуляти на Мальдіви, а хтось намагається робити те саме на північному березі Південного Бугу.
Літо 2014 року потроху набирає обертів, але дуже і дуже повільно... Суто подільське явище. Треба ж нам хоч чимось відрізнятись від сусідів. Не помічають цього або не бажають помічати тільки дітлахи. Купальний сезон вони відкрили вже давно. Їм не потрібно ні вказівок, ні постанов... До речі, сьогодні стало модно розв’язувати таким чином різні проблеми. Я вже чую, мовляв, негоже нам, дорослим, брати приклад з малечі. Необхідно все робити по закону. Але життя — не купальний сезон, воно триває протягом року. Ну, можливо, ще від виборів до виборів. Та і закони так само. А жити і купатись — це дві великі різниці. Ще й які! І бажано, щоб все було добре, а не тільки вода в річці.
Промайнув тиждень, і в неділю сонце нагадало про себе: «Люди, я з вами, за кордон (як інші) в другу галактику від вас не втекло. Поспішайте на пляж, ближче до пісочку...». Дозволю собі продовжити — сонячна річ людей зачепила, і вони до води потягнулися. Загоряємо ми безкоштовно! Чому? А тому, що гроші брати не соромно тоді, коли є всі умови для відпочинку. Потрібного ми досягли на похороні. Вміємо так ховати — самому покійнику хочеться встати і подивитися. Дійсно, із чогось починати таки треба. Почали із даху? А не з фундаменту? Традиція у нас така...
А сонце пече. Потягнуло на пляж і мене. От лише прийшов туди неозброєним: ні рушника, ні килимка, ні, вибачте, плавок... А тому сів на вільну лавку і спостерігаю...
І що я бачу? Якраз навпроти мене весела компанія. Сімейна. Дорослі, діти, музика, пиво. А керує мій знайомий ще по молодих літах Сашко. Хмельницький абориген, яких у нашому місті, як кіт наплакав. Сашко з таких. Ясно, що зраділи. Привіт-привіт. Слава героям! (як же інакше). Родичі, каже, приїхали. З Росії. І відпочиваємо, і гуляємо. Все разом. Так і добре, відповідаю. От тільки за малими дивись, з водою не жартують...
Не встиг я сказати, як від протилежного берега відійшов катер, і гучномовець почав нагадувати всім правила поведінки не тільки на воді, а й на березі. Всі звернули на нього увагу. Сімейна компанія теж. Піднявся і гість із Росії. Подивився уважно у бік катера і по складах прочитав назву судна: «РІ-ТУ-АЛЬ-НИЙ» (насправді — рятувальний) і радісно додав: «Правду казав ваш колишній президент — Україна — не Росія. Молодці, все прорахували». Ніхто не засміявся. Ніхто не став заперечувати. Мало що там «колишні» казали. Балакати — не працювати.
А щодо гостя з Росії, то нехай він і його родичі будуть здорові. Десь у чомусь він, можливо, і мав рацію. Але настрій мій зіпсував. Я вам. А гучномовець попереджав: будьте обережні на воді і біля води. І взагалі!
Gismeteo 
