Кілька тижнів тому в центрі міста Дунаївці я побачив лиса. З території музичної школи він неквапом перебіг через вулицю Гагаріна і зник у Банківському провулку. Було пів на десяту, надворі тільки сутеніло. Тож ця обставина разом з іншою — тією, що тварина, побачивши людину, зовсім не злякалася, не повернула назад, видалися мені дивними. До цього я б ніколи не повірив, що у місті трапляються зустрічі з лисами.
Мої сусіди у селі Панасівка вдень відлучилися у справах з власного обійстя. Коли повернулися, то побачили на подвір’ї півня, який корчився у конвульсіях. Заразом не дорахувалися і двох курок. За характером рваних ран на шиї птаха дійшли висновку, що нападачем був яструб. Тож тваринку дорізали, випатрали і вже стали думати, на що використати м’ясо. Аж раптом від інших сусідів дізналися, що ті бачили, як з їхнього подвір’я вибігав... лис. Версія про яструба відпала відразу, зате миттєво з’явився страх від того, що хижак міг бути скаженим, і під час обробки тіла півня інфекція через якийсь поріз могла потрапити в кров господині.
Наступного дня мої сусіди вже не випускали своїх курей з хліва. Проте лиси, образно кажучи, не розгубилися у цій ситуації, — занадилися до інших сусідів. І поки господарі працювали на городі, у білий день винесли від них три курки. Одну крадій з’їв перед ворітьми, таким чином залишивши по собі «візитну картку», — купу пір’я. Довгий лисячий хвіст помітив хтось із мешканців вулиці. Збіглися усі, хто був тоді вдома, перекрили усі шляхи до відступу хижака. А він наче крізь землю провалився...
Статистику пташиних втрат можна було б довго наводити. Більшість мешканців цієї вулиці за останній місяць-півтора втратили хто половину, а хто й більшу частину свого пташиного господарства. Люди обурені і розгублені, бо раніше ніколи подібного терору з боку хижаків не було. Один будинок на цій же вулиці розташований дещо відособлено, на пагорбі. На відстані менше ста метрів від нього протягом десятків років була обжита лисяча нора. Але тоді тут таких втрат свійської птиці не траплялося і близько. А зараз, коли та нора пуста, і яструби цього року не завдали жодного клопоту, на обійсті від повного на початку весни хліва з птахів залишилася лише одна курка, що виглядає своєрідним антирекордом сезону.
Люди в селах виживають переважно за рахунок пенсій та підсобного господарства. Особливо нині, коли продукти харчування значно подорожчали, роль особистих пташиних міні-ферм у житті селян суттєво зросла. Так прогодувати сім’ю можна, та ще й підзаробити. Одна самотня пенсіонерка, у якої за день зникло три курки, ледь стримувала сльози: «Мені ж однієї курки вистачило б на два тижні харчуватися».
Людям у Панасівці відоме місце розташування лігва лисів — у гаю біля села. Їхнє моторошне виття, схоже на розпачливий плач, не чув лише глухий. Селяни зверталися до мисливців, але ті навідріз відмовилися допомогти. Були на цю тему неодноразові розмови з сільським головою, але і той нічим зарадити у цій ситуації не зміг, мовляв, хижаків не лише вбивати, а й навіть травмувати заборонено. Один лікар ветеринарної медицини сказав мені, що їхня організація до розв’язання проблеми з лисами прямого стосунку немає. Мовляв, відловом лисів займається комунгосп. Мені таке пояснення, м’яко кажучи, видалося не зовсім зрозумілим хоча б тому, що такої організації як комбінат комунальних господарств, вже давно в місті не існує. При нагоді поцікавився в одного з керівників житлово-експлуатаційної контори, яка перебрала на себе частину повноважень ліквідованого комунгоспу, чи не відловлюють лисів, бува, їхні працівники. Бродячих собак у місті — так, відповів він, а от до диких тварин, та ще й у селах, справи їм нема зовсім.
Неймовірне нахабство звірів наочно ілюструє випадок, що мав місце у тій же Панасівці. Господарю на власному подвір’ї просто на голову з даху його хліва стрибнув лис. Особливо тривожними за нинішньої ситуації вбачаються дві обставини: перше, що лиси відкрито полюють вдень, а це вже викликає підозру, чи не є така їхня поведінка ознакою хвороби на сказ, а друге, що за один напад в усіх відомих мені випадках хижаки не обмежуються однією і навіть двома жертвами. У сусідньому селі Січинці, яке безпосередньо не межує ні з гаями, ні з лісами, за останні тижні лише у однієї мешканки Світлани Ч.
лиси зажерли 13 великих гусенят і дев’ять курей. У більшості її сусідів втрати подібні — 20 особин у кожного. Навіть високі — в людський зріст — загорожі з сітки не рятували господарів від збитків. Саме Світлана стала у селі, так би мовити, провідником антилисячого руху. Та в які державні установи вона тільки не зверталася з цього приводу, — у кращому випадку у неї брали номер телефона, обіцяючи повідомити про наслідки розгляду її звернення. І, звісно ж, не дотримували слова.
Тож селяни вирішили не дочікуватися, поки хижаки знищать усю їхню домашню живність, і самостійно взялися — у прямому та переносному значеннях — викурювати їх із села. Вони вирахували закинутий хлів, з якого лиси здійснювали свої вилазки. Вогнем і димом вдалося їх звідти прогнати. Від побаченого у хліві селяни оторопіли: приміщення нагадувало своєрідну банкетну залу. Тут лежали залишки десятки напівзогнилих тушок свійської птиці. Лиси стільки їх наволокли, що не в змозі були фізично все це спожити!
Та загалом такий підхід проблему не розв’язує. Хижаки просто перебираються в інше місце і вже звідти здійснюють свої напади. Але з’ясував цікаву інформацію. Виявляється, є люди, які фахово полюють на лисів, але роблять це нелегально, порушуючи закон. Мені вдалося на умовах анонімності з одним поспілкуватися. Лиси у місті, за його словами, вже перестали бути дивиною. Цього року в центральній частині Дунаївців поблизу офіційних установ вже виявили три кубла цих хижаків. І керівники закладів неофіційно зверталися до нього за допомогою. Для полювання на лисів у цього чоловіка є всі потрібні навички та технічні засоби.
Нинішні проблеми, за словами мого співрозмовника, виникли не на голому місці. Справа у тім, що протягом багатьох років мисливцям не платили за шкірки вбитих лисиць, а отже, не було сенсу відстрілювати звірів. За цей час їх розплодилося стільки, що зараз чисельність лисів перевищує природну потребу в десяток, а може, і в більше разів. Мисливського сезону не вистачає на приведення їхньої кількості до стану біологічної рівноваги. До того ж не всі мисливці мають бажання полювати на лисів: хто через страх заразитися сказом, а хто просто не вміє самостійно знімати з них шкуру.
Мій респондент пригадав випадок, коли при розробітку тушки лисиці йому в око випадково бризнула її кров. Він відразу добре промив обличчя гігієнічними засобами, проте наступного ранку око почервоніло, а довкола з’явився набряк. Медики переконали пройти повний курс лікування від сказу. Після того мисливець ще кілька разів повторював подібну процедуру.
Досвід зарубіжних країн свідчить, що відловом лисів, оскільки у цій справі постійно присутній специфічний ризик, мають займатися лише спеціально підготовлені мисливці — фоксхантери. Про серйозний підхід до цієї справи свідчить зокрема той факт, що для такого полювання там не заборонене використання навіть петель — чи не найжорстокішого браконьєрського засобу. У Франції виправдав себе на практиці метод виготовлення у природних умовах фальшивих лисячих нір, куди хижаків заманюють для знищення. Про це навіть знімають телевізійні репортажі.
Багатий досвід подібного самоучки, як ось у цього самодіяльного мисливця на лисів, обов’язково потрібно використати. З огляду на те, що ця проблема має не місцеве значення, а набула практично державного значення, своє слово терміново мали б сказати законодавці. Вони в змозі змінити, хоча б тимчасово, з огляду на нинішні особливі загрози, норму закону, що регулює мисливство у цій частині. Наш місцевий фоксхантер наприкінці розмови заявив, що повністю припиняє свою специфічну діяльність. Через погрози від деяких мисливців, які побоюються, що до початку сезону полювання нібито не зостанеться лисів для відстрілу. І «по-доброму» радять: припини... Аргументи у відповідь, мовляв, лисиці знищують не лише свійських тварин, а й зайченят, куріпок, а також кладки пташиних яєць — не справили належного враження.
...Коли одну жінку в селі запитали, навіщо вона щовесни розводить так багато живності, у відповідь почули: «Частину годую для яструбів, частину для лисів, а що вже залишиться — нам буде». Схоже, цього року людям і хижим птахам доведеться вгамувати свої апетити.
Gismeteo 
