Курси валют

Я, Світлана Станіславівна Гіджеліцька, проживаю в селі Катеринівка Хмельницького району. Навесні цього року мого сина Руслана забрали на війну. У військкоматі навіть не дивилися на те, що в нього стара хвора мати і син, якого він сам виховує. Уже півроку, як мій син на Донбасі. З самого першого дня він на передовій. Спочатку воював у Луганській області, нині – в Донецькій. За час військової служби йому присвоїли статус учасника АТО і учасника бойових дій. За цих півроку я пережила більше, ніж за все своє життя. Коли ввечері телефоную йому і раптом чую у слухавці свист – це летять міни з боку бойовиків. Руслан тоді каже: «Мамо, я вимикаю телефон», – і так на всю ніч… Тоді я стою аж до самого ранку перед іконами й молюся, щоб він залишився живий після бою. А вранці не можу додзвонитися, щоб почути його голос. І коли нарешті візьме слухавку, і я почую рідненького, думаю: «Дякувати Богу, що живий!».
Раніше, коли ще Руслан був удома, у нього було багато друзів, які заходили до нього, бо він – щедра душа. А тепер друзі забули про нього. Живуть собі мирним життям, про нього навіть не згадують. Пам’ятаю, коли син прийшов у відпустку до нього завітав тільки один товариш, який спілкувався з ним по Інтернету, морально його підтримував.
Біда повинна об’єднувати людей, а я бачу геть інше. Коли агрофірма «Астарта» виділила допомогу дитині-сироті, яка росте без матері (тисячу гривень, подарували ноутбук і привезли машину дров), то село наче сказилося. Не всі, звичайно, є такі люди, які підтримують мене. Але ті, які зараз повинні були б бути на Донбасі, захищати свою країну і які не раз отримували повістки, – горлали на все село від заздрості, що нам дали таку допомогу. Щоб хоч чимось допомогли Руслану, натомість говорять, що отримує по п’ять тисяч зарплати, то нехай витрачає на все свої кошти. І справді, зарплата йде на продукти, на сигарети, одяг і взуття, бо держава не дає майже нічого. Дали кулемет, і йди – воюй. А я з онуком кінці з кінцями звести не можу. Але ми все переживемо, тільки б Руслан з війни живим повернувся.
Я низько кланяюся тим матерям, сини яких зараз стоять на Донбасі, захищаючи наш спокій. Дай, Боже, щоб усі повернулися живими і здоровими додому.
Сину мій, рідний, я і твій синочок чекаємо на тебе. Я горджуся тобою. Дякую усім людям, які нас підтримують.