Понад сім з половиною років тому, на 70-літній ювілей нашого багаторічного редактора Йосипа Івановича Ядухи (з невеликою перервою він очолював видання з 1993 по 2014 рік) колектив «Подільських вістей» видрукував свою газету під назвою «Йосипова криниця». Як подарунок імениннику і як вияв величезної поваги, шани, любові. Хоч у творчих колективах вирують різні емоції, але у серці кожного працівника газети Йосип Ядуха залишив свій добрий слід.
Він був наділений унікальною здатністю дивитися вперед і вести за собою. Беззаперечним був і його авторитет. Високий рівень журналістської майстерності, дипломатії та людяності він демонстрував і в спілкуванні з колегами, і з керівництвом області, і з українськими президентами та міністрами, адже редакторів обласних газет тоді справедливо вважали інтелектуальною елітою, що добре знається на проблемах народу.
Та він і сам був з народу. У маленькому селі Вербка-Мурована на Ярмолинеччині, в сім’ї простих селян Івана Харитоновича Ядухи й Євдокії Йосипівни народився не просто хороший люблячий син, а й наділений Божою іскрою. Саме ця Божа іскра, гострий розум привели Йосипа Ядуху в 1967 році у Віньковецьку районну газету. Хоч здобув педагогічну освіту, встиг попрацювати у школі, але найголовніші риси для газетяра – допитливість, об’єктивність, аналітичність, любов до Слова посприяли тому, що вже за три роки рядовий кореспондент Йосип Ядуха пересів у редакторське крісло. У ньому розгледіли не лише талановитого журналіста, а й умілого керівника та господарника. І вже зовсім скоро молодий редактор «вибиває» УАЗики для відряджень районом; саме йому судилося розпочати та завершити будівництво нової редакції, друкарні. За яку справу брався, результат був вражаючим. Недаремно Віньковеччина й Ярмолинеччина і досі «змагаються» за право називати Йосипа Ядуху своїм, адже підстав для гордості за таку людину дуже багато.
Доленосною в його житті можна вважати пропозицію колишнього редактора газети «Радянське Поділля» Сергія Хмиза влитися у колектив обласного видання. Доленосним стало це рішення і для газети, адже саме Йосипу Ядусі згодом довелося врятувати «Подільські вісті» – наступницю «Радянського Поділля».
На чолі часопису він, завідувач відділу – заступник редактора, за бажанням переважної більшості колективу, став у 1993 році. То був дуже важкий період, коли газета поволі котилася у прірву. Період страшних дефіцитів – паперу немає, грошей – також, тираж падає… Просто таки неймовірними зусиллями, ризикуючи, він добивається кредиту в банку, що й дало можливість пережити найскрутніші часи. Водночас редактор Йосип Ядуха творчими рішеннями змінює обличчя газети. До речі, найбільш читабельні рубрики, тематичні сторінки, які живуть і досі, – це втілення його ідей. Вже у 1995 році, завдяки змінам, запровадженим редактором, річний передплатний тираж «Подільських вістей» сягнув 120 тисяч екземплярів. Такого результату не мала жодна державна чи комунальна газета. За керівництва Йосипа у Ядухи тут сконцентрувалися найталановитіші кадри, багато з яких здобули звання заслуженого журналіста, або вищу відзнаку НСЖУ – «Золоте перо». Важливо, що саме редактор дбав і про вирішення квартирного питання для працівників. За кошти редакції було придбано 35 квартир. І, звісно, цією величезною радістю сім’ї працівників редакції зобов’язані Йосипу Ядусі. Він завжди підтримував своїх газетярів і словом, і ділом. Був вимогливим і не терпів матеріалів, написаних «лівою ногою». Виставляв високу професійну планку, до якої тягнулися і ми, подільськовістянські «діти». Відстоював високі та справжні стандарти журналістики, був особливо авторитетним у журналістських колах. А творчим визнанням у самого Йосипа Ядухи стали ордени «Знак Пошани», у «За заслуги ІІ ступеня», Грамота Верховної Ради України, Почесна грамота Кабміну, звання «Заслужений журналіст України».
Він не раз наголошував, що словом можна вбити і словом можна врятувати. Тому й закликав, аби наше журналістське слово було справедливим, правдивим і рятівним.
Свою професійну та життєву криницю Йосип Іванович Ядуха наповнив по вінця добром, щирістю, мудрістю, людяністю. Ініціюючи творчі дискусії навколо нових книг, публікацій, «підсаджуючи» колег на шахові турніри, на грибне «полювання», він хотів, аби життя колективу вирувало та наповнювалося цікавим змістом. Недаремно більшість з таких моментів залишили в наших серцях теплі спогади.
Про великого журналіста, неординарну особистість, людину широкої душі – Йосипа Івановича Ядуху тепер, на превеликий жаль, залишаються лише спогади. Ще не так давно він навідувався у редакцію, цікавився тиражем, давав поради, сипав жартами, ділився планами на цьогорічну весну… Їх перекреслила підступна хвороба, забравши у двох синів найкращого батька, в онуків – надзвичайно турботливого та люблячого дідуся. Вона позбавила журналістську спільноту професіонала з великої букви, а ще – доброго друга, мудрого порадника.
Сьогодні, дорогий Йосипе Івановичу, сотні однодумців, колег, знайомих, щирих друзів, схилившись в пошані над Вашою життєвою криницею, наповнюють її своєю великою вдячністю та світлою пам’яттю. Це означає, що Йосипова криниця ніколи не зміліє…
За дорученням колективу «Подільських вістей», ветеранів газети, журналістів області Світлана ШАНДЕБУРА, заступник редактора.
Gismeteo 
