Коли вхід до Хмельницького міського монотеатру «Кут» починає прикрашати схожа на козацький курінь, дивакувата дерев’яна тринога, обплетена стрічками, дзвіночками, прапорцями, містяни вже знають, що це — запрошення на мистецьке побачення: фестиваль, виставу, концерт і т. д. Минулого року одного з таких побачень: амбітного, яскравого, бурхливого — не відбулося. Міжнародний фестиваль моновистав «Відлуння», який з 2008 року мав хмельницьку прописку, повернувся до Києва, де й був заснований у 1999 році. І ось через рік — очікуване повернення до нашого міста. Мистецтво — територія без периферії.
Цього літа, з 12 по 14 червня, міжнародне «Відлуння» знову отаборилося під «кутівським» склепінням.
— Наш монотетар «Кут» — єдиний в Україні і в Європі театр одного актора, — розповідає директор закладу, лауреат міжнародних театральних конкурсів, заслужений артист України Володимир Смотритель. — А міжнародний фестиваль моновистав «Відлуння» — також єдиний в світі, і відбувається саме в нас, в Україні, і шість років — у нас, в Хмельницькому. У 2011 році хмельничани побачили 13 вистав одинадцяти театрів з різних країн світу! Це колосальний мистецький досвід і незабутні враження, які збагачують і акторів, і глядачів.
Цього року у Хмельницькому з аншлагами «відлунювали» Польща, Білорусь та Молдова. За акцентами обраних вистав, ціннісними критеріями сценічних героїв глядач оцінював і майстерність, і актуальність, і свободу творчої особистості кожного актора. Чи співзвучні наші почуття, наші мрії, уявлення про цінність людського буття? Особливо, коли світ довкола нас руйнує реальна, цинічна війна. Вона нас змінила остаточно, і ми шукаємо не лише у реальному житті, а й у мистецтві, через призму сценічного дійства, відповіді на вічні питання буття.
І тому такою близькою виявилась тема вистави «Мати Мейра та її діти», яку для українців привезла з Польщі
(м. Слупськ, театр «Рондо», режисер Станіслав Медзієвський) Керіл Свіфт. Ця талановита актриса, англійка, яка тривалий час живе в Польщі, обрала для фестивального показу трагічну історію жінки-мусульманки, долю якої зламала війна, усіх її дітей убито... Йдеться про етнічний боснійський конфлікт, який тривав з 1992 по 1995 рік, і своєю братовбивчою суттю боснійські події перегукуються з нинішніми українськими. Згорьована Мейра шукає у братських могилах своїх убитих дітей. Талановита, надзвичайно потужна гра Керіл захопила увагу залу з першої миті вистави, а трагедія мусульманки споріднила її з нами тією високою напругою болю, духовної сили, яку здатна явити лише материнська любов. Актриса веде виставу польською, але глядач усе розуміє не лише за близькістю наших мов, а й за яскравою режисурою, виразною сценографією і надзвичайно щирими, без фальші, емоціями. У грі Керіл Свіфт глядач безпомилково відчуває священну присутність Богоматері і велич простого материнського серця, яке до останньої миті б’ється заради дітей.
Десь заблукали між нами ті, що досі «народжені в СРСР» і не можуть вийти, як із задзеркалля, з полону минулих рефлексій. Вони були чужими у роки сталінських «чисток» і брежнєвської фальші, але вони відчувають себе самотніми і нині, коли підростають «нові вовчаки», нові перевертні хочуть заволодіти людськими душами… Саме про це п’єса «Час секонд-хенд» відомого білоруського драматурга Світлани Алексієвич, яку привезли з державного театру Могильова (Білорусь) Олена Дудич та Володимир Петрович, він же й режисер. За авторською подачею вистава є монологами пострадянських людей, які відчувають себе в новому політичному і моральному просторі, як у величезному секонд-хенді…
Дитинство — фундамент наших подальших життєвих спроб розібратися в собі, досить часто — безуспішно. Бо минуле тягнеться за тобою, як дитячий автомобіль на мотузочці, і рука його не відпускає. Про це — моновистава «Поверніть моє життя…» за Андрієм Крупіним. Монолог дев’ятирічного хлопчака, життєвий досвід якого наражається на жорстокість дорослого світу, але не втрачає позитивного налаштування на цей світ, обрав для своєї роботи молодий актор Дмитро Дубина з театру «З вулиці троянд» (м. Кишинів, Молдова).
Хоча цьогорічний фестиваль повернувся до Хмельницького лише трьома виставами, він переконав: мистецьке «Відлуння» актуальне, бо його естетика об’єднує нас у бажанні любити світ і змінюватись, аби не стати моральними злидарями, яким доступні лише «секонд-хенди» у шкалі людських чеснот. І не має значення географія: потреба захищати гідність, не марнувати час, відведений долею для земного життя — усе це згуртовує людей в усьому світі. І актори — його волонтери: адже на мистецьке «Відлуння» учасники з’їжджаються за власний кошт, аби їхня сповідь стала відлунням у душі кожного з нас.
Фестиваль організований за підтримки управління культури і туризму Хмельницької міської ради, генеральний спонсор — ПАТ «Хмельницьк-
обленерго» і особисто його генеральний директор Олександр Шпак.
Gismeteo 
