Історико-драматичною виставою «Мазепа» (автори сценарію — Богдан і Ярослав Мельничуки, режисер і продюсер — Ярослав Мельничук), завершився мистецький сезон у Хмельницькому монотетарі «Кут».
Директор, головний режисер театру, він же і виконавець ролі видатного гетьмана Івана Мазепи, заслужений артист України Володимир Смотритель, переконаний: «Сучасне мистецтво, зокрема сценічне, потребує воїнів, тобто активних, навіть одержимих українських акторів. У цьому — наша просвітницька місія».
Актор створив мистецький проект «Молода еліта міста», тематично скомпонований як патріотичний театральний лекторій, до якого увійшла і монодрама «Мазепа». Минулого навчального року головною аудиторію актора стали юні хмельничани: протягом семи місяців моновиставу «Мазепа» Володимир Смотритель демонстрував і в «Куті», і на шкільних сценах.
Хмельницька прем’єра моновистави відбулась ще у 2009 році, і за час, що минув, вона не припала пилом у репертуарних запасниках, а активно жила, ставилась в кількох містах України, з успіхом пройшла в Києві.
У центрі сценічного твору — старий гетьман на схилі літ, у самотній келії в Бендерах (помер 22 вересня 1709 року), сповідається Богу і свічці в темряві… Він, слава і гордість Української держави, він, будівничий українських храмів, зраджений полковницькою елітою, став вигнанцем, став проклятим церквою, яка повернула свої ряси та дзвони до Москви, зрадила народ та українське православ’я…
Та лише в перші миті вистави публіка бачить його самотнім і втомленим… Темперамент, жива енергія нескореного лицаря, ліризм поетичної душі, здатність до самопожертви в ім’я України до останньої миті життя — яскраві грані душі Івана Мазепи актор відтворює з наростаючою правдоподібністю, яка викликає захоплення і героєм, і сценічним виконавцем. Гра Володимира Смотрителя унікальна як різноплановістю виконання, так і чітко продуманим символізмом. Сповідь героя супроводжують мерехтлива свічка (символ людського життя), вишитий рушник і бандура — духовні обереги, символи вічно живої української душі.
Актор постійно тримає публіку в діалоговій напрузі: з рук гетьмана навіть двічі падає булава, а ось меч — жодного разу. Його в фіналі вистави підхоплює хлоп’я і несе на витягнутих руках (роль маленького українця зіграв син В. Смотрителя — Богодар)… Так, гетьманську булаву Україна губила, справді, не раз, а ось меч народ не випустив зі своїх рук, і єдино залишається вірним матері Україні. А ось гіркий монолог про так званих побратимів, що потай перейшли на бік російського царя — це вже перегук з нашою дійсністю: саме з державної зради розпочались і теперішні криваві події в Україні. Так само колись зрада вищого воєнного оточення, звабленого Петром I, спричинила розгром Мазепиного козацького війська. Так упав Батурин, згодом — Полтава. І ці поразки до останнього дня життя ятрять серце старого гетьмана.
Його болем залишається й розтерзана царатом Українська церква. Та церква, храми для якої глибоко віруючий гетьман за власний кошт будував все життя. Чи оцінить нація його духовний подвиг? Час показав, що оцінила. Народ забув прізвища тих, хто, допомагав царю руйнувати Україну, а опальний гетьман, підданий анафемі московською церквою, залишився і в історії, і в легендах народних лицарем і захисником.
Найзворушливіші сцени вистави — спогади Мазепи про трагічне кохання з Мотрею Кочубеївною. А родзинкою сценічного твору стали пісні, написані на вірші Івана Мазепи (музика, як і музичне оформлення вистави у сучасному роковому стилі — Володимира Макієвця).
За п’ять років сценічного життя вистава виявилася ще більш актуальною: адже державні зради одних і жертовна любов до України інших знову стали мірилом часу, який спресувала війна. І нинішня розтерзана Україна знову потребує воїнів.
Gismeteo 
