У зв’язку з повномасштабною війною чимало українських патріотів стали у військовий стрій. Усвідомлюючи свій обов’язок перед Вітчизною, добровольцями пішли на фронт навіть ті, хто зовсім не причетний до військової справи – талановиті поети, літератори, музиканти…
Як воюють наші подільські митці? Які думки, які відчуття наповнюють їхній гострий розум та небайдуже серце? Чи змінила війна їхню творчість? Відповідь на ці питання, безперечно, цікаві кожному. Тож Хмельницький обласний літературний музей разом із редакцією газети «Подільські вісті» започатковує проєкт «Митці на фронті». Співробітниця музею Альона Радецька записала коротке інтерв’ю з членом Національної спілки письменників України Ростиславом Балемою, яке й пропонуємо вашій увазі.
Тривалий час Ростислав Балема працював кореспондентом, заввідділом газети «Подільські вісті». Шанувальникам поезії добре відома лірика поета, зокрема, й патріотична, пронизана глибокою любов’ю й тривогою за долю України. Чимало поезій Ростислава Балеми покладено на музику. Ці пісні знаходять відгук у серці кожного українця-патріота.
Отже, «Митці на фронті». Ростислав Балема.
– Сьогодні, пане Ростиславе, Ви виконуєте надважливий обов’язок громадянина – стоїте на захисті нашої країни. Але ж в душі Ви – поет. Наскільки вдається поєднувати ці дві справи, які, на перший погляд, не поєднуються?
– Війна – це, сказати б, таке явище, потрапивши в яке, віддаєшся по-максимуму. І не має значення, ким ти був до цього – водієм, менеджером, айтішником чи поетом... Всі виконують спільну місію, та кожен свою – і рядовий, і генерал. Поєднувати ж – хоча б подумки! – теперішнє «я» із ще недавнім, довоєнним, зізнаюся, непросто. Але потрібно. Щоб не забути ХТО ти. І водночас пам’ятати ЧОМУ ти зараз ТУТ...
– Чи пишеться Вам зараз? Якщо так, то про що?
– Скажу відверто: пишеться, але значно рідше, ніж хотілося б... Просто даються взнаки і постійна напруженість на досить відповідальній офіцерській посаді, і банальна армійська суха рутинна «проза», якій так і «кортить» притлумити в тобі поета... Та нічого, інколи вдається таки занотувати рядок-другий. Про війну, звісно, про нашу священну війну...
– Чи є серед Ваших побратимів колеги по перу?
– Ні, таких немає. Зате безліч патріотів з палкими серцями і справжніми людськими почуттями. І бачили б ви, як «поетично» вони вимітають рашистську нечисть з нашої землі!
– Нещодавно ми святкували День Української Державності. Що означає він особисто для Вас?
– Це, ясна річ, одне з головних свят у нашому українському календарі. І це одне з нагадувань всьому світові про наше коріння, про нашу історію і наші устремління, – власне, про все те, що ми зараз боронимо від нашого споконвічного ворога...
– Можливо, маєте нові поетичні рядки, якими хотіли б поділитися з нами?
– Один із «свіжих» моїх віршів – своєрідна спроба осягнення того, чим насправді є отой «нуль», як ще часто називають передову...
НУЛІ
Страшні, та священні нулі.
Нулі, найвагоміші в світі.
Там кожна крупинка землі —
В Його всеосяжній орбіті.
Молитва, вода і БеКа —
Усе необхідне з тобою.
Тужавіє думка чітка:
Готовий до бою й до болю!
Де в сяйві вечірніх заграв
Смертельна співа громовиця,
За шанцями — пан чи пропав! —
Зелене життя колоситься...